Цьогоріч на 11 квітня припадає 85 років пам’яті Василя Миколайовича Костева (1880–1938), який більш відомий під псевдонімом Верховинець.
Нелегка доля випала визначному українському композитору, диригенту, хореографу, етнографу, педагогу… Він бажав «брати участь у танцях і водити їх при кожній нагоді аж до глибокої старости», а його безжально перемолола машина сталінського терору.
Василь Верховинець – уродженець Галичини, невтомний збирач та популяризатор української музичної традиції. Завершенням усіх його творчих пошуків, ідей та задумів називають створення у Полтаві у 1930 році жіночого вокально-хореографічного ансамблю «Жінхоранс». Родзинкою та інновацією колективу стала театралізована подача пісень.
За високі показники у роботі 1936 року Василя Миколайовича нагородили орденом «Знак Пошани». Ця подія була висвітлена на шпальтах газети «Більшовик Полтавщини». Для оформлення публікації портрет Василя Верховинця виконав полтавський маляр Павло Горобець, який упродовж 1927-1936 років працював у цьому виданні журналістом-ілюстратором. Зараз цей малюнок зберігається у музейній колекції.
Невтомна популяризація української народної творчості, щира прихильність до рідних традицій трактувались тодішньою владою не інакше, як «контрреволюційна націоналістична діяльність»…
23 грудня 1937 року військовий прокурор Київського військового округу Калошин підписав ордер на проведення обшуку й арешту В.М. Верховинця та утримання його під вартою в спецкорпусі Київської тюрми. Після двотижневих допитів та катувань педагога оперуповноваженим Ізмайловим була винесена постанова про обвинувачення у злочинах, що передбачені статтями 54-6, 54-8, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР – шпигунство, тероризм, участь у контрреволюційній організації відповідно.
Виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 року в м. Київ заслухала справу В.М. Верховинця в закритому судовому засіданні. В останньому слові Василь Миколайович визнав усі обвинувачення і висловив прохання зберегти йому життя, однак суд не відгукнувся... Військова Колегія «присудила Верховинця-Костіва Василя Миколайовича до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього належного йому майна». Вирок був виконаний 11 квітня 1938 року.
Митець розділив трагічну долю найталановитіших представників вітчизняної інтелігенції – палких патріотів і відданих подвижників ідеї українського національного відродження, репресованих у тридцяті роки ХХ століття.