У 2023 році виповнюється 125 років з дня народження Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава. Він народився в м. Полтаві 10 квітня 1898 року у родині сестри Симона Петлюри Маріамни, яка була одружена з Іваном Скрипником. Навчався у 1-ій Полтавській чоловічій гімназії. У роки Першої світової війни був мобілізований і направлений на навчання до офіцерської школи в м. Оренбурзі. У роки Української революції 1917-1921 років вступив добровольцем до полку імені Костя Гордієнка Окремої Запорозької дивізії армії УНР, згодом служив у 3 Залізній дивізії Армії УНР, під час бою за Ходорів був важко поранений у ногу. У 1920-1921 роках – кур’єр українських дипломатичних місій вже за межами рідної України.
Після демобілізації працював у кооперативних установах Галичини і Волині. Закінчивши навчання на факультеті Вищої школи політичних наук у Варшаві та богословському відділі Варшавського університету, залучився до широкої політичної роботи, виявив себе як діяльний захисник прав українців Польщі, національної школи і Церкви. У 1930 році був обраний депутатом до Сейму, де представляв інтереси волинян до 1939 року, активно виступаючи проти знищення православних церков Підляшшя та Холмщини. Крім того, був постійним членом президії Товариства імені Петра Могили в Луцьку, засновником і головою Товариства «Українська школа» у Рівному.
З початком Другої світової війни Степан Скрипник виїхав до Кракова, де отримав від Українського Центрального Комітету завдання впорядкування церковних справ. У 1940 році переїхав до м. Холму, де став заступником голови Холмської Єпархіальної Ради. У 1941 році очолив організацію допомоги та милосердя «Український допомоговий комітет». Восени був обраний заступником голови Української Церковної Ради на Волині і зв’язковим цієї Ради зі Всеукраїнською Церковною Радою в Києві. Тоді ж здійснив поїздку Україною, відвідав, у тому числі, і рідну Полтаву. Письменник Улас Самчук, що супроводжував його, залишив спогади про цю подорож.
У цей час він вирішує подальше своє життя присвятити Церкві. У квітні 1942 року приймає дияконство, стає священиком, на початку травня постригається в ченці, прийнявши ім’я Мстислав. 12 травня 1942 року – архіпастирська номінація, 14 травня – хіротонія на єпископа Переяславського Української православної церкви.
Був заарештований гестапо, перебував у в’язницях Чернігова і Прилук. З 1944 року жив у Варшаві, Словаччині, згодом – Німеччині, де очолював єпархії УАПЦ в Гессені і Вюртемберзі.
У 1947 році у Канаді був обраний першоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади. У 1949 році переїхав до США, став заступником митрополита і головою консисторії. У 1971 році, як митрополит, очолює УПЦ у США з приєднаними єпархіями в Європі та Австралії. Під час зустрічей з Константинопольським Патріархом намагається добитися повернення Українській церкві прав екзархату.
Мстислав пильно слідкував за ситуацією в Україні. У 1988 році підтримав рух за відродження Української Автокефальної Православної Церкви. На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), було затверджено факт утворення УАПЦ, а митрополита Мстислава обрано Патріархом Київським і всієї України. 18 листопада 1990 року в Соборі Святої Софії в Києві відбулася його інтронізація. Після створення 1992 року УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха.
Патріарх двічі відвідав рідне місто – у травні 1991 року та у грудні 1992-го. А 11 червня 1993 року у канадському м. Грімсбі закінчився його земний шлях. Через рік, 29 липня 1994 року, у Полтаві на будинку, де народився Патріарх було встановлено меморіальну дошку, 24 грудня – відкрито меморіальний музей. У 2016 році вулиця, де знаходиться будинок, отримала ім’я свого видатного уродженця.