20 квітня 2023 р. виповнюється 125 років із дня народження ботаніка Федора Калениковича Курінного (1898 – 1970), ім’я якого займає почесне місце серед плеяди науковців природничого факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. 14 років життя вченого минули в стінах вузу. Ще у студентські роки Федір почав серйозно займатися ботанікою та вірність цій науці проніс через усе життя. Після закінчення вузу в 1924 р. Ф. Курінного залишили в інституті при кафедрі ботаніки. Спочатку він працював лаборантом, а пізніше перейшов на викладацьку діяльність і обійняв посаду доцента. Федір Каленикович завідував ботанічним кабінетом інституту, виступав на засіданнях гуртка вчителів-природників, брав активну участь в організації ботанічної ділянки вузу (зараз – агробіостанція) та склав анотований список її видового різноманіття. З кінця 20-х і до середини 30-х рр. ХХ ст. Ф. К. Курінний займався переважно геоботанікою: обстежував степову рослинність в околицях сіл Педашка та Скалонівка, у степах, що належали Ланнівській цукроварні, був учасником експедиції по дослідженню алювіальних луків долини р. Ворскли та сам очолював експедиції по геоботанічному обстеженню Кобеляцького, Кременчуцького та Диканського районів. Молодого ботаніка також цікавила й швидкість розповсюдження адвентивних рослин на території Полтавщини. Під час польових обстежень досліднику вдалося виявити декілька нових для флори краю видів рослин, зокрема реліктовий хвощ великий.
Науково-дослідну роботу Ф. К. Курінний поєднував з викладацькою діяльністю. Він продовжував працювати у педагогічному інституті, де читав курси ботаніки і загальної біології, та одночасно, з березня 1932 р., обіймав посаду доцента біології Полтавського Виробничого Медичного Інституту. З 20 лютого 1933 р. доцент Ф. К. Курінний спочатку тимчасово виконував обов’язки керівника кафедри біології Полтавського педагогічного інституту, а з вересня 1934 р. був переведений на постійне завідування. Очолював кафедру він недовго. Навесні 1935 р. чорна хвиля репресій накрила навчальні заклади м. Полтави. Не обминула вона і Федора Калениковича, якого 8 березня звільнили з роботи за «приховання перебування в Петлюрівській армії та класово-вороже походження». Вченому довелося шукати роботу в іншому місці. У травні 1935 р. йому вдалося влаштуватися геоботаніком на Козаровицьку науково-дослідну станцію луківництва в Київській області. У цей час його улюблений вузівський викладач професор М. Ф. Ніколаєв мешкав у м. Горки Могильовської області Білорусії, де очолював кафедру ботаніки Білоруського сільськогосподарського інституту. Завдяки клопотанням останнього з лютого 1936 р. Ф. К. Курінного зарахували доцентом кафедри ботаніки названого вузу. Через відсутність годин у штатному розписі кафедри йому запропонували очолити Ботанічний сад і доручили роботу з теми «Нові культури». У Білорусії Федір Каленикович пропрацював до 1937 р., а потім був репресований. 10 років він провів на засланні, спочатку в Бурятії, згодом у Хабаровському краї. У 1948–1958 рр. Ф. К. Курінний працював агролісомеліоратором і керівником плодорозсадника Мартовського радгоспу Хабарського району Алтайського краю. Завдяки науковцю був розширений асортимент плодово-ягідних культур і плодівництво в радгоспі стало прибутковою галуззю сільського господарства. У 1956 р. Ф. К. Курінного реабілітували за відсутністю складу злочину. Останні 10 років життя, починаючи з 1960 р., науковець прожив у Полтаві.
Справу Федора Калениковича Курінного у рідному вузі гідно продовжили його нащадки, що присвятили своє життя служінню природничій науці – донька Наталя, кандидат хімічних наук, та онука Марина Вікторівна Гриньова, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПА України, нині ректор ПНПУ імені В. Г. Короленка.
Підготувала старший науковий співробітник Олена Халимон