З перших чисел травня 1945 року весь світ очікував повідомлення про капітуляцію гітлерівської Німеччини. Так, зокрема у Києві ще 1 травня провели перший після визволення Києва від нацистів військовий парад, який одна з київських газет навіть назвала «Парадом Перемоги».
2 травня вранці з гучномовців було повідомлено, що о 23:00 очікується важливе урядове оголошення. Вже по обіді на вулицях Києва почали збиратися велелюдні натовпи, шо чекали на оголошення про перемогу, але натомість почули від Сталіна звістку про взяття Берліна. Все одно святкування тривало мало не до ранку, тисячі людей обіймалися, цілувалися, співали, танцювали. Військові у натовпах стріляли в повітря. Так пройшла своєрідна «репетиція» свята.
Офіційну звістку про перемогу кияни почули в ніч на 9 травня о 2:15. Неймовірні емоції з приводу завершення найтяжчої в історії війни переповнювали людей. Влада намагалася керувати ними, але це було просто неможливо. Гуляння не стихали впродовж цілої ночі, а вже о 9-й ранку пролунала промова Сталіна. День оголосили вихідним, але містяни з радістю виходили на роботу, де можна було почути радіо і поспілкуватися з колегами, розділити радість.
Таку ж неймовірну емоційну хвилю пережили у більшості країн світу. Однаково щасливі обличчя зафіксували фотографи у Парижі, Лондоні чи Нью Йорку. Люди у Польщі, Чехословаччині чи Норвегії відчували загальну спорідненість у своїй радості, готові були обійняти весь світ. Здавалося, що от-от почнеться епоха загального щастя, хоча Друга світова війна тривала ще до 2 вересня 1945 року.
Сучасний День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вже не має того яскравого емоційного забарвлення як у травня 1945-о. Сьогодні ми переосмислюємо події минулого, руйнуючи ідеологічні нашарування радянських історичних міфів; намагаємося рівно вшановувати пам'ять про кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслюючи солідарність та бойове братерство всіх націй; переносимо акцент з історії військових дій на історії конкретних людей. Не святкуємо, а вшановуємо.