До 150-річчя з Дня народження Павла Петровича Скоропадського (15.05.1873, м. Вісбаден, Німецька імперія (нині – федеральна земля Гессен, Федеративна Республіка Німеччина) – 26.04.1945, Меттен, Баварія (нині – федеральна земля Баварія), Німеччина) – гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських, які мали видозмінений шляхетський герб Болти. Офіцер імператорської армії, учасник російсько-японської (1904 – 1905) та Першої світової воєн (1914 – 1918). Гетьман Української Держави (29.04.1918 – 14.12.1918).
Рід веде свій початок від першої половини XVII століття і був пов’язаний родинними зв’язками з такими українськими козацько-старшинськими родинами як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарновські, Маркевичі, Туманські, Миклашевські, Безбородьки, Бакуринські та ін. Нащадок брата гетьмана Івана Скоропадського – Василя Скоропадського, син Петра Скоропадського і Марії Миклашевської. Прямий нащадок гетьмана Івана Самойловича. Нащадок Анни Розумовської – сестри гетьмана Кирила Розумовського. Прямий нащадок гетьмана Данила Апостола. Фактично історія козацтва була історією його роду.
Освіту П. Скоропадський отримав у Стародубській гімназії та Пажеському корпусі. Після навчання отримав призначення до Кавалергардського полку.
Під час російсько-японської війни 1904 – 1905 рр. служив у Забайкальському козацькому війську та при штабі імператорських військ на Далекому Сході. За заслуги в боях проти японської армії 29.10.1904 р. був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та золотою нагородною зброєю «За хоробрість».
У грудні 1905 р. був призначений флігель-ад’ютантом та отримав звання полковника. У 1910 р. став командиром 20-го драгунського Фінляндського полку при збереженні посади флігель-а’ютанта. У 1912 р. отримав звання генерал-майора.
Під час Першої світової війни 1914 – 1918 рр. знову вирушає на фронт. Під час бойових дій командував: 1-ю бригадою 1-го гвардійською кавалерійською дивізією; Зведеною кавалерійською дивізією; 5-ю кавалерійською дивізією; 1-ю гвардійською кавалерійською дивізією; 34-м армійським корпусом. Був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Отримав підвищення до чина генерал-лейтенанта.
У 1917 р. вперше познайомився з масовим українським революційним рухом. Після Лютневої революції 1917 р., за наказом головнокомандувача Л. Корнілова, займався українізацією 34-го армійського корпусу, перетворивши його на 1-й український військовий корпус.
Після більшовицького перевороту в м. Петрогад в листопаді 1917 р. Скоропадський визнав зверхність Української Центральної Ради і виконував накази командувача Українського фронту генерал-полковника Д. Щербачова. На той час політикою не займався і обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність підлеглого йому 1-го українського корпусу. Наприкінці 1917 р. через власні амбіції та нерозуміння з новим військовим міністром М. Поршем та головнокомандувачем військових сил полковником Ю. Капканом пішов у відставку.
У січні 1918 р. більшовики зайняли м. Київ, а Скоропадський переховувався від репресій.
Центральна Рада у березні 1918 р. повернулася до столиці разом з німецькими та австро-угорськими військами після укладання Брест-Литовської мирної угоди.
У березні 1918 р. П. Скоропадський утвердив опозиційну до Центральної Ради політичну організацію з військовиків і землевласників під назвою «Українська Громада», яка увійшла у контакт з Українською демократично-хліборобською партією В. Липинського та М. Міхновського та Союзом земельних власників з метою спільними зусиллями домогтися зміни уряду й внутрішньоекономічною політики Центральної Ради. На хвилі невдоволення політикою Центральної Ради й німецьким командуванням Українська Громада розпочала підготовку до державного перевороту.
29.04.1918 р. у м. Київ Всеукраїнський з’їзд хліборобів закликав проголосити Гетьманом України Павла Петровича Скоропадського. Центральну Раду було розігнано та проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який узяв на себе повноваження щодо управління краєм. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові. Була лише одна сутичка із підрозділом січових стрільців.
Гетьман був миропомазаний у Софіївському соборі єпископом Никодимом. На Софіївському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що тимчасово бере на себе всю повноту влади, було обіцяно забезпечити населенню спокій та законність, було відновлено право приватної власності і оголошено про майбутні вибори до Українського Сейму. До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України». Нова держава грунтувалась як на республіканських, так і на монархічних засадах.
Гетьман намагався силою влади та помірними реформами ліквідувати революційні зміни щодо земельних питань, відновити стабільність у суспільстві. Держава здобула міжнародне визнання, були встановлені дипломатичні зв’язки з Німеччиною та рядом країн Європи (Данією, Болгарією та ін.). Були встановлені економічні зв’язки з Кубанню та Кримом, а також з Доном, які на той час проголосили свою незалежність. Навіть велись переговори про входження цих держав до складу України на федеративних засадах. 12.06.1918 р. було підписано перемир’я з більшовиками.
Універсалами Гетьмана були створені Українська Академія Наук, засновані нові університети у м. Київ та Кам’янець-Подільський та 150 нових українських гімназій, засновано Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр, видрукувано кілька мільйонів українських підручників для шкіл та гімназій, Міністерство народного здоров’я та опіки.
На військовій ниві було створено Сердюцьку дивізію, розпочато реформування Запорізької дивізії, розпочали формування Окремого загону Січових стрільців. Універсалом Гетьмана відновлено стан українського козацтва,  створено Генеральний штаб та штабні структури 8 територіальних корпусів. Також було затверджені військові звання, погони, текст присяги та схему підготовки офіцерів – кадетський корпус – загальна козацька військова школа – Академія Генерального штабу.
Потребувало вирішення і важливе земельне питання. Був скасований закон Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами з’явився лише у листопаді і не був виконаний. Селяни мали повернути все поміщицьке майно і відшкодувати збитки великим землевласникам, а тоді передбачався примусовий викуп землі державою у землевласників і розподіл її між селянами – по 25 десятин на двір. Довга невизначеність становища викликала невдоволення як селян, так і поміщиків. Також постійні вивози продовольства до Німеччини та Австро-Угорщини не вносили у суспільство стабільності. Врешті невирішеність аграрного питання та поразка держав Центрального блоку у Першій світовій війни призвели до краху Гетьманату.
Переважна більшість дослідників оцінюють сім з половиною місяців Української Держави як період соціального та громадського спокою. Констатується факт певного економічного піднесення України в цей період.
Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка Гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових і торгівельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини. В цей час було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків та засновано нові акціонерні компанії. Поступово було відроджено залізничне сполучення. Зовнішньою запорукою цього стала союзницька австро-німецька армія, що припинила вторгнення в Україну більшовицьких військ.
Поряд з досягненнями, незважаючи на помітні позитивні зрушення в суспільному житті, гетьманський режим допустив фатальні прорахунки і Павлу Скоропадському не вдалося надовго втримати владу. Гарантом стабільності держави фактично виступали зовнішні сили – союзницькі війська Німеччини та Австро-Угорщини. Реставрація частини старих порядків, спроби повернути поміщикам землю, обов’язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків – це все сприяло формуванню опозиції. У липні-серпні 1918 р. підіймається антигетьманська хвиля страйкового руху, на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти Гетьмана та його союзників. Мали місце саботажі на виробництвах, атентати і т.ін., що спричинило репресії з боку гетьманського уряду й німецько-австрійської військової влади.
Розпад Австро-Угорської імперії та листопадова революція в Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. З іншого боку, представники Великобританії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою росією, який, як і новий проросійський кабінет міністрів, виявився самовбивчим для Гетьмана.
14.11.1918 р. Гетьман підписав Грамоту-маніфест до українського народу, який фактично ліквідовував ідею побудови Незалежної України на противагу розбудові Всеросійської федерації. Це рішенням відвернуло від Гетьмана всі українські кола і не привернула проросійські.
14.12.1918 р. через антигетьманське повстання та втрату союзників та довіри українського народу Гетьман був вимушений зректись влади і покинути столицю.
Після зречення Скоропадський із родиною перебрався до м. Берлін, потім до Швейцарії, зрештою оселився у м. Ванзее поблизу Берліна. У 1920 р. разом з емігрантами-гетьманцями на чолі з В. Липинським та С. Шеметом організував «Український союз хліборобів-державників», повертається до активного політичного життя, очолив новий гетьманський рух, теоретиком якого став В. Липинський. У 1926 р. у Німеччині засновується Український науковий інститут при Берлінському університеті, що зіграв велику роль в українській науці та культурі.
На початку 1930-х між Скоропадським і Липинським виникли розбіжності і єдиний Союз розколовся. Прибічники Гетьмана об’єдналися в «Союз гетьманців-державників». Завдяки діяльності Скоропадського філії Союзу з’являються не лише у Німеччині та Австрії, а й у Чехословаччині, Франції, Канаді, США, на західноукраїнських землях, які на той час опинились у складі Польщі.
З приходом до влади у Німеччині НСДАП життя Скоропадського ускладнилося. Доводилося докладати зусилля і використовувати авторитет та зв’язки, щоб зробити можливим подальше існування і діяльності «Союзу гетьманців-державників» та української громади в Німеччині. Передбачаючи велику війну у Європі відправив свого сина Данила у 1939 р. до Великобританії з метою гарантування продовження існування гетьманського руху на випадок перемоги країн Антигітлерівської коаліції.
П. Скоропадський не підтримував нацизм, але був змушений «лояльно» ставитись до нової влади в Німеччині. Проте завжди відстоював перед офіційними колами інтереси українців. Наприклад, виступив проти угорської окупації Закарпаття у 1939 р. Заходам Гетьмана завдячують звільненням з нацистських концтаборів Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька та інших знаних діячів ОУН як бандерівського крила, так і мельниківського.
Протягом 1938 – 1941 рр. Скоропадський намагався згуртувати всі українські сили в діаспорі. Він не поділяв надій деяких угрупувань емігрантів, що німці відновлять українську державність.
Наприкінці війни, 16.04.1945 р., під час бомбардування англо-американською авіацією станції Платлінг, що поблизу м. Мюнхен (нині – федеральна земля Баварія), був смертельно поранений. Помер 26.04.1945 р. в лікарні монастиря Меттен. Похований на кладовищі м. Оберстдорф.

23 05 15 skoropadskiy