На момент народження Івана Петровича Котляревського члени його родини були членами спільноти «добрих людей» Полтави. Згідно даних Румянцевського опису Петро Іванович Котляревський уже у віці 16 років значився підканцеляристом.
Навіть зваживши на неточність даних про вік облікованих осіб в джерелах XVIII cт., можна сміливо твердити, що Котляревський-старший мав сприятливий карʼєрний старт в юному віці. Ймовірно, саме служба в Полтавському магістраті вплинула на той факт, що хрещеним батьком для новонародженого сина Івана уже 20-річний Петро Котляревський запросив полтавського бурмистра (посада аналогічна сучасному заступникові міського голови) Павла Маркевича.
Про зовнішній вигляд молодого канцелярського службовця дає приблизне уявлення зображення із «Топографічного опису» Опанаса Шафонського (див. мал.), яке нещодавно опублікував Сергій Шаменков. Про приналежність канцеляриста до шляхти чітко свідчить його малиновий кунтуш (верхній одяг з широкими розрізними вилогами на рукавах). На безпосереднє заняття молодого чоловіка прозоро натякає перо, яке розташоване за правим вухом зображеного. Звісно, Петро Котляревський зовсім необовʼязково виглядав саме так, як канцелярист з ілюстрації до рукопису Шафонського, але походження (син диякона) й посада давали йому право вбиратися саме в такий спосіб (принаймні в ранньмодерному українському соціумі).
Узагалі, взаємини з місцевими можновладцями в Котляревського склалися добре. У 1777 р. він уже представляв у ґродському суді інтереси самого Павла Руденка, бурмистра магістрату м. Полтава.  
Для розуміння ступеню залученості родини Котляревських до справ одного з найвпливовіших членів місцевої громади потрібно детальніше зупинитися на конфлікті між Павлом Руденком та його повіреним Власом Басевським.  
У 1774 р. уже згадуваний Басевський, копіїст Київської губернської канцелярії у відставці, найнявся на службу до Руденка «для смотрεния экономіи в сεло Сухорабовку и хутора». Наступного року Руденко купив село Глобине, а на Басевського було покладено обовʼязок вести «экономичεские дεла» з місцевими мешканцями. Зокрема, повірений мав обліковувати прибутки й видатки свого патрона, слідкувати за точним підрахунком коштів, що їх глобинці сплачували Руденкові.
За півтора року господарювання Басевського власник села почав отримувати скарги від місцевих мешканців. Глобинці твердили, що повірений позичав у них гроші й не розплачувався по кредитах. У жовтні 1776 р. перевіркою господарської діяльності повіреного зайнялися полтавський возний Григорій Затеса і… Яків Котляревський, молодший брат Петра Котляревського і рідний дядько Івана Котляревського.
Результати перевірки виявили численні фінансові махінації та пограбування глобинців і їхнього патрона подружжям Басевських. Дружина повіреного торгувала горілкою з винокурні Руденка, списуючи зникнення алкоголю на виготовлення ліків для жеребців самого господаря.
Зʼясування стосунків сягнуло кульмінації, коли на початку зими1776/77 рр. патрон і його підлеглий прибули в Глобине, де Руденко Басевського «… обваля на зεмлю, за волоса рвалъ жε и ногами билъ, в колодки забилъ разнообразно, и в оном причинилъ ругателство, во увязεниε взялъ и во ономъ чрεзъ восεмъ дней содεржалъ». Потім пан Павло усе ж звільнив шахрая-повіреного, але речі подружжя Басевських та захоплені Власом товари й худобу утримав за собою на відшкодування завданих збитків.  
Басевські вважали потерпілою стороною себе й наважилися судитися зі своїм патроном. Претензії позивачів ґрунтувалися на гаданому благородному походженні Власа. Річ у тім, що згідно норм Литовського Статуту щодо шляхтича, навіть у разі його служби приватній особі за винагороду, не можна застосовувати фізичні покарання. Крім того, Басевський претендував на земельні угіддя, придбані Руденком в Єлисаветградській провінції, й прагнув відсудити майно, захоплене відповідачем.
Захищати інтереси свого патрона в ґродський суд м. Полтава прибув Петро Котляревський…
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.

23 05 16 batko