Серед музейних предметів завжди вигідно вирізняються антикварні дерев’яні меблі. Вони – дзеркало епохи, в якому відображаються уподобання сучасників в оформленні інтер’єрів, створенні певного стилю декорування оселі від зовсім простого до вишуканого чи помпезного.

Етажерку не назвеш королевою серед меблів, але, починаючи з XVIII ст., вона впевнено завоювала позиції у домівках європейців. Назва цього предмету походить від французького слова «еtagere» – «полиця». За час існування з’явилось безліч конструкцій етажерок, але усі їх об’єднувало кілька головних ознак: відносно проста конструкція, а значить – дешевизна, компактність, практичність і здатність вміщати багато речей. Спочатку етажерки виготовляли майстри за індивідуальними замовленнями, але завдяки популярності вже на початку ХХ ст. до виробництва долучились фабрики та великі майстерні. Найчастіше випускались кілька моделей, наприклад, дерев’яна напільна з різьбленими стійками, дерев’яна настільна, етажерка із лози, з тумбою у нижній частині та ін. Цікаво, що декор виробів був мінімальний: він не мав заважати споглядати предмети, що розміщувались на полицях. У колишньому СРСР у повоєнні 1950-і роки етажерки стали символом достатку родини, їх прикрашали вишитими серветками і виставляли там найцінніші предмети.
У 2019 році до музею надійшла дерев’яна етажерка для нот, що належала Тарасу Іллічу Духнічу (1945-2019) – відомому полтавському музиканту, заслуженому артисту України, солісту-інструменталісту Полтавської обласної філармонії, викладачу Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Етажерка виконана невідомим майстром на початку ХХ ст., верхня полиця має спеціальні відділення для зберігання нотних альбомів. Предмет потребує невеликої реставрації, після чого він стане окрасою нової експозиції.

Підготувала Тамара Кондратенко, головна зберігачка фондів.