Про поета Василя Капніста (1758 – 1823 рр., див. світлину 1), чергова річниця смерті якого припадає на 28 жовтня (за старим стилем), існує безліч суперечливих суджень. Михайло Драгоманов та його «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893 р.) закріпили за Капністом славу ліберала та демократа. Головним аргументом Драгоманова звісно ж була знаменита «Ода на рабство», що її Олександр Оглоблин датував початком 1780-х рр.

Однак історико-антропологічний підхід застерігає від ототожнення конструктів із реальністю. Спробуємо зʼясувати, чи не взяв на себе Михайло Драгоманов «гріх анахронізму», приписавши романтику суворі народницькі ідеали.

Капністи міцно асоціюються з Миргородщиною, де вони оселилися в другій чверті ХVIII ст. Батько автора «Оди на рабство», грек на російській військовій службі Василь Капніст-старший посунув усіх претендентів на уряд полковника Миргородського після смерті Павла Апостола. Останній загинув в одному з боїв російсько-турецької війни 1735–1739 рр. Через 20 років сам Капніст-старший наклав головою під час Семирічної війни. Майбутній поет народився через півроку після цієї трагедії і ніколи не бачив свого батька. Хлопчика та трьох його старших братів виховала мати, Софія Андріївна Дунін-Борковська. На щастя, вона успадкувала від покійного чоловіка чотири села в Миргородському полку.
Відразу після народження наймолодшого Капніста було записано у військову службу. Це була загальноприйнята практика того часу. Молоді дворяни у такий спосіб отримували вислугу й не мусили розпочинати карʼєру простими солдатами, як того вимагав закон. Досягнувши віку 14 років, Василь поїхав до Петербургу. Там юний Капніст навчався у військовій школі при лейбгвардії Ізмайловському полку та служив сержантом Преображенському полку. У 19 років Капніст уже вийшов у відставку. Військова служба не приваблювала його.
Поет мріяв про одруження. Обраницею Капніста 1781 р. стала Олександра Олексіївна Дʼякова (див. світлину 2). Їхня донька, у своїх спогадах стверджувала, що бабуся Софія Андріївна та матір, яка переїхала в Обухівку з Петербургу, не могли знайти спільної мови. Власне, між новоспеченими родичками була ментальна прірва, оскільки «бабуся була жінкою малоосвіченою». У свою чергу Олександра Олексіївна виховувалася в Смольному інституті.
У щасливого подружжя народилося 11 дітей, але повноліття досягли лише двоє дівчаток і четверо хлопчиків. Не зважаючи на високу дитячу смертність, стрімке зростання родини бентежило Василя Васильовича. У 1788 р. він навіть написав дружині листа з пропозицією стриманості в стосунках і обмеження дітонародження. Однак заклик до контрацепції виявився фіктивним. Після нього Василь та Олександра Капністи стали батьками ще пʼятьох дітей.
Збільшення кількості нащадків не відволікало Василя Капніста від поетичної творчості. На початку 1780-х рр. він написав славнозвісну «Оду на рабство», яка заклала підґрунтя для його слави палкого демократа. Нищівна критика кріпацтва цілком узгоджувалася з економічним становищем молодої родини. Капніст сам ще не володів кріпаками та землею, оскільки на той момент була жива його мати, яка зосередила в своїх руках усі матеріальні ресурси великої родини.
Вадим Модзалевський навів дані, що лише 1802 р. Василь Васильович отримав змогу розділити маєтки зі своїм старшим братом Петром Васильовичем і став власником 742 кріпацьких душ. Донька поета Софія Василівна Капніст (у заміжжі Скалон) зазначила у спогадах, що їхній родині з восьми осіб (батька, матері та шістьох дітей) безпосередньо прислужували 64 кріпаки, які жили при панському будинку.
Очевидна невідповідність письмових фантазій Капніста та його реального суспільного статусу спонукала близьке оточення іронічно дивитися на спроби поета критикувати дії влади чи існуючий лад. Свояк Капніста архітектор Львов назвав його «Васька Пугачов», жартівливо натякаючи у листі від 23 березня 1787 р. до поета Державіна (іншого Капністового свояка у майбутньому), на гадану схожість свого родича й відомого бунтівника.

У цьому ж листі Львов зазначив, що Катерина ІІ хрестила новонародженого сина Капніста. Таким чином Василь Васильович став кумом імператриці. Натхнений милістю монархині, Капніст у 1788 р. пропонує їй проєкт відновлення козацького війська. Пропозицію було відкинуто.
За три роки невгамовний Капніст знайшов нового адресата для своїх проєктів. Цього разу ним виявився пруський король Фрідріха-Вільгельма ІІ. Капніст пропонував привести під руку короля козаків з метою боротьби проти своєї ж куми. Прусський монарх також відхилив пропозицію.
Монархом, який нарешті поцінував чесноти й талант Капніста, виявився Павло І. Саме за його правління Василь Васильович повернувся на державну службу, яка справді відповідала колу зацікавлень поета, — Капністові доручили обовʼязки цензора в петербурзькій театральній дирекції.
Після смерті Павла І Капніст уже не намагався будувати карʼєру й наступні 20 років присвятив господарюванню та літературним вправам в Обухівці.

23 10 28 kapnist01

23 10 28 kapnist01

(далі буде)

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії