Національна заслужена академічна капела «ДУМКА» — еталон хорового співу в незалежній Україні. Свій творчий шлях капела розпочала в далекому 1919 році, завдячуючи її засновнику, талановитому хоровому диригенту, художньому керівнику — Нестору Феофановичу Городовенку. Слово «ДУМКА» це скорочена назва новоутвореної капели — Державна українська мандрівна капела. У радянські часи ім'я засновника всесвітньо відомого колективу замовчувалось бо він, як і багато інших українців-емігрантів потрапив під табу репресивної радянської системи.

Нестор Городовенко народився в селі Венсавівці Гадяцького району Полтавської області. Сільського хлопчика з хорошим голосом запросили співати до церковного хору, де й відбулося його перше знайомство з акапельним хоровим співом. Після закінчення Полтавської учительської семінарії він продовжив навчання в Глухівському учительському інституті. Отримавши відповідну освіту учителював у Лохвиці, Ольгополі, Переяславі, а з 1917 року працював у Києві. Уже тоді, орієнтуючись на пісенну творчість українських композиторів, набував досвіду диригування хорами. Саме в Києві зарекомендував себе як диригент у великому колективі. У 1919 році Нестор Городовенко очолив хор Дніпросоюзу, який на початку 20-х рр. був реорганізований — «Думку».

Уміло використовуючи набутки вітчизняного хорового співу, керівник і головний диригент новоутвореного колективу Нестор Феофанович енергійно взявся за підвищення професійної майстерності капелян. Щорічне відзначення роковин Великого Кобзаря назавжди стало традицією «Думки». Вся музична Шевченкіана, створена Миколою Лисенком, була в репертуарі новоствореної капели. Туди ж включили й зразки світової музики різних епох: твори М. Равеля, К. Дебюссі, Ш. Гуно, Й. Гайдна, Й. Брамса.

За 18 років свого існування «Думка» здійснила понад 50 концертних подорожей. Однією з тріумфальних сторінок її діяльності була поїздка до Франції у 1929 році. У 1936 році він отримує орден «Знак Пошани». Але попри незаперечні успіхи його колективу восени 1937 року Нестора звільнили з посади керівника капели «Думки», звинувативши в намірі повернути до репертуару класичну українську музику, вилучену цензурою.

В 1942–1943рр. під час німецької окупації Києва продовжив диригувати капелою. 1944 року він назавжди полишає Україну. Емігрує до Західної Європи і створює хор під назвою «Україна», який з великим успіхом виступає в таборах переміщених осіб. Пізніше емігрує далі до Канади. На одному з концертів був присутній відомий етнограф О. Воропай, котрий у своїй книзі «В дорозі на Захід» писав: «Щедрик був просто чарівний... публіка шаленіла з радості. Хор дуже добре зробив, що проспівав зразки колядок і щедрівок з усіх частин України — це була справді соборна Україна, одна велика й міцна сім’я».

Підготував науковий співробітник відділу культурно-освітньої роботи Олександр Янович