Продовжуючи мову про рід Капністів (див. мал. 1), варто згадати, що у Василя Васильовича (матеріал від 28 жовтня 2023 р.) було троє рідних старших братів: Микола, Андрій, Петро. З останнім Василь Васильович мав особливо близький звʼязок. Ця обставина пізніше й дала змогу за потреби приписувати вчинки братів одне одному.
Наприклад, візит Василя Капніста до прусського короля з пропозицією привести під його монаршу руку козаків погано комбінувався з образом «російського патріота» в очах представників радянської історіографії. Дослідник Леонід Коваленко ще 1947 р. висунув версію про те, що таємничим посланцем до Пруссії був не Василь, а Петро Капніст. Пізніше, у 1971 р., славіст Вільям Еджертон припустив, що з Герцберґом контактував найстарший брат Микола Капніст. Лише кандидатура Андрія Капніста, зважаючи на його психічне захворювання, не розглядалася істориками.
Крапку щодо проблеми ідентифікації таємничого берлінського посланця поставив Олександр Оглоблин. Він переконливо довів, що до Пруссії приїздив саме Василь Капніст.
Виникає питання: чому особа Петра Капніста, як гаданого кандидата для здійснення місії в Пруссії, привернула увагу дослідників у першу чергу? Ймовірно, це обумовлено зарубіжними звʼязками Петра Васильовича. Розглянемо їх докладніше.
Наприкінці 1770-х рр. – на початку 1780-х рр. Петро Капніст подорожував Західною Європою, звідки привіз дружину-англійку Елізабет. Вони оселилися у Турбайцях, за 70 верст від славнозвісної Обухівки на Полтавщині. Софія Скалон (у дівоцтві Капніст) зазначила, що тітка Єлизавета Тимофіївна (так нова родина називала Елізабет) за тридцять років шлюбу так і не вивчила мови чоловіка. Якщо Олександру Олексіївну, дружину Василя Капніста, сувора свекруха Софія Андріївна називала «московкою», то англійська невістка отримала зневажливо-поблажливе тавро «бідна німа». Через обмежене коло спілкування Єлизавета Тимофіївна майже весь час перебувала у поганому гуморі.
Прислуга ж в Турбайцях навчилася розуміти вимоги господині й вправно їх виконувала. Зі спогадів Софії Василівни Скалон можна зробити висновок, що повноцінно для себе (англійською) Єлизавета Тимофіївна спілкувалася тільки з чоловіком і з сином Іллею.
Стосунки з релігією у Петра Васильовича були особливими. Через захоплення творами Вольтера родина вважала його атеїстом, але в Турбайцях діяла «прегарна церква», куди щонеділі ходив сам господар. У сільському храмі він наказав служити українською, щоб селяни могли краще розуміти почуте. Одночасно Єлизавета Тимофіївна щоранку будила їхнього сина Іллю й «змушувала молитися англійською».
Окрім дружини господаря, іноземців у маєтку Петра Капніста мешкало багато. Для них навіть довелося облаштувати окреме «німецьке» кладовище. Це доводить, що зарубіжні звʼязки Петра Васильовича не обмежувалися лише шлюбом з Елізабет.
Здається, смаки господаря Турбайців були екзотичними не лише щодо вибору подружньої пари. Перспективи володіння маєтком в Тавриді зацікавили його відразу після анексії Кримського ханства 1783 р. Тривале перебування Петра в Криму турбувало наймолодшого з братів. У листі до своєї дружини Олександри Олексіївни, а переписку вони вели виключно французькою, від 2 листопада 1786 р. Василь Капніст запитав про брата й висловив занепокоєння тим, що від нього немає звістки. Василь Васильович стверджував, що Петрові Васильовичу небезпечно залишатися в Криму напередодні чергової російсько-турецької війни (яка дійсно розпочалася наступного 1787 р.).
Саме завдяки брату Петру уяву Василя Васильовича полонили новоприєднані кримські землі. Візит до Тавриди приголомшив і надихнув його на створення поетичних рядків. У віршованій формі Капніст зазначив, що він відмовився б від рідних Обухівки й берегів Псла лише заради «Тавриди древньої», де «в долинах, як бурштин, жовтіє токайський солодкий виноград».
Принади Криму вдовольняли не лише духовні, але й гастрономічні потреби родини Капністів. Софія Василівна Скалон, згадуючи свої юнацькі роки, зазначила, що «обід наш був простий, але смачний, і замість дорогих вин подавали завжди виторочки з домашнього судацького вина (у нас в той час був сад в Криму)».
Нове покоління Капністів міцно закріпилося у Феодосійському повіті. Напіванглієць Ілля Петрович Капніст, племінник поета, офіційно там володів шістьма десятинами виноградного саду та 34 душами кріпаків, а себе й свою родину 1833 р. записав до дворянської родовідної книги Таврійської губернії.
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії