175 років тому відійшов у вічність видатний український письменник, байкар, педагог, видавець Євген Павлович Гребінка (21.01(02.02).1812, х. Убіжище Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської імперії (нині с. Марʼянівка Гребінківської міської територіальної громади Лубенського району Полтавської області) – 3(15).12.1848, м. Санкт-Петербург Російська імперія, похований с. Марʼянівка Гребінківської міської територіальної громади Лубенського району Полтавської області).

Народився в сім’ї дворянина. У 1831 р. закінчив Ніжинську гімназію. З 1834 р. працював у Петербурзі. У 1841 р. видає альманах «Ластівка», куди увійшли вірші, байки, оповідання, повісті, романи. В байках розкриває соціальну несправедливість суспільства, хабарництво, бюрократизм («Ведмежий суд», «Рибалка», «Вовк і вогонь» і ін.). Ліричні твори Є. П. Гребінки наповнені мотивами протесту проти насилля над людськими почуттями, містять роздуми над власним життям. Окремі вірші письменника стали народними піснями — «Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Чорні очі». Оповідання «Ніжин — озеро», «Гетьман Свирговський» та інші розкривають минуле України. У багатьох творах письменника, написаних спочатку в романтичному дусі, а пізніше з позицій критичного реалізму, розкриваються сторони українського життя («Розповідь пирятинця», «Брати», «Ніжинський полковник Золотаренко»), побут і звичаї чиновників («Лука Прохорович», «Далекий родич»), свавілля поміщиків, пригноблення кріпосних селян («Кулик»). Творчість Є. П. Гребінки зіграла значну роль в процесі становлення реалізму в українській і російській літературах.

Деякий період життя письменник жив на х. Убіжище. В його творах згадуються міста на річці Удай, описується загальний вигляд Пирятина. Велику увагу приділяв питанню освіти сільських дітей. На кошти письменника в 1847 р. в с. Рудка відкрита сільська школа, приміщення якої зруйноване в 1911 р.

Помер письменник 3 (15) грудня 1848 року у Петербурзі, тіло його перевезене до х. Убіжище (нині входить до складу с. Мар’янівка), де його й поховано на сімейному цвинтарі. У 1901 р. на могилі письменника встановлено чавунний пам’ятник у вигляді ажурного хреста на постаменті (розбитий снарядом у роки громадянської війни). 1962 р. на могилі встановлено бюст із оргскла, який у 1987 р. замінений на бронзовий, на бетонному обкладеному плитами з рожевого полірованого граніту постаменті з чільної сторони якого розміщений напис: «Гребінка Євген Павлович 1812–1848», внизу пам’ятника покладено плиту з рожевого полірованого граніту, на якій викарбовано пам’ятний напис:
«Безмежна світова арена,
Слід не один там загубивсь.
Як мало ти прожив, Євгене,
Та як багато ти зробив!»
Праворуч та ліворуч від пам’ятника дві гранітні вази і дві тумби з рожевого полірованого граніту, на яких викарбовано прізвища родини Гребінок:

«Павло Іванович Гребінка
1767 – 1837
Надія Іванівна Гребінка
1785 – 1858
Ганна Петрівна Гребінка
1780 – 1807
Ганна Павлівна Свічка (Гребінка)
1807 – 1834
Петро Павлович Гребінка
1827 − 1834
Олександр Павлович Гребінка
1821 − 1837
Аполлон Павлович Гребінка
1817 – 1879
Лев Миколайович Свічка
1800 – 1845
Микола Аполлонович Гребінка
1868 – 1893
Наталія Євгенівна Гребінка
1905 – 1923».
Автор пам’ятника скульптор Ю. М. Гирич.

У 1895 р., коли почалося будівництво залізниці Харків — Київ, біля с. Городище була побудована нова станція, яка отримала назву на честь письменника «Гребінка», згодом навколо станції виросло однойменне місто.

Ще на території села росте «Гребінчин каштан» — пам’ятка природи місцевого значення. Охороняється згідно з рішенням 22-ї сесії Полтавської обласної ради 25-го скликання від 28.08.2009 р. Дерево гіркокаштану звичайного, вік — близько 200 років, висота ⎼ 15 м, обхват стовбура — 2,75 м. Ботанічна пам’ятка має декоративне і суто краєзнавче значення.

У 2019 р. в ході обстежень м. Гребінки та району директорка Гребінківського народного краєзнавчого музею Безвиненко Людмила Андріївна повідомила, що у місцевого жителя Тужика Миколи Микитовича біля подвір’я зберігається гранітна плита, яку він привіз із с. Кулажинці у 2018 р. Прибувши до Миколи Микитовича, науковці побачили біля двору гранітну надгробну плиту з пам’ятним написом: «Прахъ у которого стоишъ есть рабы Божіей Елены Леонтьевой урожденной Танковыхъ жены Колежскаго Ассесора Марковича, скончавшейся от грудной водяной отрожд: на 52 году 1836 года ноября 28 дня».

Микола Микитович повідав цілу історію, якій більше 30 років. У далекому 1983 р. у Кулажинцях під час земляних робіт по забору піску екскаватором, він натрапив на цю плиту. Але, невдовзі, так склались обставини, що знахідку було знову втрачено. І лише через 35 років у 2018 р. місцева жителька випадково натрапила на плиту у лісосмузі поблизу села. Про це дізнався Микола Микитович та з метою порятунку історичної знахідки перевіз плиту до свого господарства.

При дослідженні з’ясувалося, що в селі свого часу знаходився родовий маєток Марковичів. Колезький асесор Василь Іванович Маркович та його дружина Олена Леонтіївна — це батьки відомого українського громадського діяча, фольклориста, етнографа, композитора, члена Кирило-Мефодівського братства Опанаса Васильовича Марковича. У 1839 р. стараннями Василя Івановича Марковича у селі побудовано Миколаївську церкву, муровану в одному зв’язку із дзвіницею, холодну. Також він був хрещеним батьком Євгена Павловича Гребінки.

На жаль, поки не вдалося з’ясувати, яким чином надгробна плита опинилася в кар’єрі з піском. Можемо припустити, що це відбулося у 1920-30-х рр. в період масового знищення маєтків і церков.

Отже, завдяки небайдужості та старанням Тужика Миколи Микитовича історична знахідка збережена. А в результаті клопотань начальника відділу культури Гребінківської міської обʼєднаної територіальної громади Ільчука Олександра Володимировича у 2020 р. плиту перевезено з м. Гребінки до с. Марʼянівки і покладено поряд з могилою письменника.