Не було свого часу в Україні людини, яка не чула б цього прізвища, а почувши, не посміхнулася б. Невипадково Олександра Івановича називали «Заступником Остапа Вишні». Справді, коли Вишні не стало, Ковінька ніби прийшов йому на зміну і ще довго радував українців своїм гумором. До того ж їхні біографії дуже схожі у своєму драматизмі — як і долі багатьох українських інтелігентів сталінської доби.

Письменник-гуморист народився 13 січня 1900 року в селі Плоске Решетилівського повіту на Полтавщині в селянській сім’ї. Після двокласного училища, дванадцятилітнім хлопчиком, пішов у найми. 1917 року склав іспити (екстерном) за чотири роки гімназії. У період УНР і громадянської війни бився з денікінцями і потрапив у їхній полон, згодом вступив до Червоної Армії (до речі, разом із В. Сосюрою), пізніше опинився в українському війську Симона Петлюри. Після повернення в 1922 році додому працював секретарем сільради, пройшов курси інструкторів-лекторів Авіахіму, вчився заочно в Полтавському інституті наросвіти. З 1928 року — газетяр, фейлетоніст газети «Більшовик Полтавщини» (зараз «Зоря Полтавщини»). Яскравий талант О. Ковіньки формувався під впливом Остапа Вишні, якого він вважав своїм учителем. Тож навіть публіцистичні його статті були сповнені гумору й самоіронії.

1934 року О. Ковіньку заарештували як «ворога народу», який нібито перебував в терористичній організації українських націоналістів. 1947 року був звільнений, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії. 1950 року знову арешт. Загалом двадцять років довелося страждати на магаданських копальнях. Страшенно потерпав і від холоду, і від голоду, і від зневаги охоронців але не зламався. Вдалося вижити дякуючи генам гумору. Як не було гірко, а він сміхом та дотепним словом підтримував себе і своїх однотабірників.

Під час хрущовської відлиги (1956 р.) Олександр Ковінька був повністю реабілітований і повернувся на Полтавщину. У рідному краї його радо зустріли. Ні одному артисту не вдавалося так дотепно і вправно читати гумористичні мініатюри, як йому. Коли О. Ковінька на виступах читав свої гумористичні перлини, то тиша в залах раз по раз переривалися вибухами сміху.

Під час проживання в Полтаві відразу включився в суспільне життя міста, області, України. Щороку з’являлися нові твори. А періодичні видання одне поперед одного запрошували автора написати для них щось смішненько-іронічне. Та як згадує полтавський письменник Павло Стороженко, колишній редактор «Полтавського вісника» (до речі, один із перших лауреатів літературної премії ім. Олександра Ковіньки), письменник-гуморист завжди віддавав перевагу своїй рідній газеті «Зоря Полтавщини». Не було такого місяця, щоб на її сторінках не друкувалися твори Ковіньки. А ще в цій же газеті була започаткована сторінка «Вишнева Ковінька». Назву рубрики разом створили Тарас Нікітін і Павло Клименко. Рубрика була надзвичайно популярна у читачів і надрукуватися в ній позаштатним дописувачам було досить нелегко, що приваблювало не лише місцевих авторів.

О. Ковінька постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень». Разом із полтавськими письменниками виїжджав з виступами на заводи, фабрики, в колгоспи, радгоспи, учбові заклади, ніколи не відмовлявся від такого спілкування зі своїми читачами. Його оповідання, гуморески і фейлетони з народного життя, які читалися неквапливою полтавською говіркою автора, публіка слухала дуже уважно, веселим сміхом зустрічала кожен дотепний народний вислів. Такі зустрічі були дуже корисні, бо люди чули правильну українську мову, намагалися їй наслідувати чи бодай не калічити. А читали й любили Олександра Ковіньку далеко не тільки на Полтавщині.

З 1965 року майже два десятиліття був депутатом Полтавської міськради. На VI з’їзді письменників України обирався до правління СПУ. 1970 року нагороджений орденом «Знак пошани». 1984 року став лауреатом премії ім. Остапа Вишні.

25 липня 1985 року Олександра Івановича Ковіньки не стало. Він був великим шанувальником нашого музею, вірним і щирим другом, завжди бажаним відвідувачем. В музеї зберігається комплекс документів та добірка літературних творів з дарчими написами автора, які він передав музею.

В пам’яті музейників О. Ковінька залишається завжди щиро усміхненим, дотепним — талановитий творець сміху, який протягом багатьом років дошкуляв різного роду недбайливцям та пройдисвітам.

Підготувала Наталія Шумейко — старша наукова співробітниця науково-дослідного відділу фондів

24 01 13 koninka01

24 01 13 koninka01

24 01 13 koninka01

24 01 13 koninka01