Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.

Ліна Костенко

Михайла Васильовича Коргуна світ знає насамперед як талановитого різьбяра. Іншим проявом його творчої душі було малярство. Художник переважно зображував квіти, краєвиди та історичні епізоди.

Живописна колекція нашого музею у 1991 та 2000 роках збагатилася шістьма картинами пана Михайла. Серед них — атмосферна акварель «Сільська вулиця зимою» 1980-х. Митець відтворив ліричний сільський краєвид: огороджений тинами куточок поселення із затишною вуличкою, уздовж якої примостились патріархальні хати під солом’яними дахами, колодязь із журавлем, місток через сонний струмок…

Однак, читаючи спогади Михайла Васильовича, у пам’яті якого закарбувалися страшні 1930-ті з розкуркуленням та Голодомором, усвідомлюєш: художник змалював жадану дійсність, далеку від фактичної. Полишив він свої Яцини на Пирятинщині у 1942 і більше ніколи туди не повернувся. Більше 40 літ розлуки з отчим краєм полегшили травматичні дитячі спогади і витворили в уяві митця ідилічний образ рідного села.

Оживляючи події дитинства, Михайло Коргун занотував: «…доброго господаря з хати вигонять», «…у селі почали люди вимирати з голоду», «у нас на господарстві нічого не лишилось. Тільки хата, у хаті — хіба що стіл, порожня скриня і рогачі».

Цією картиною маляр ніби лікує себе, конструює нову реальність такою, в якій би він бажав зростати і з якої хотів би викреслити всі негативні явища.