Історичну і мистецьку вартість представляє фрагмент потира (седес), переданий нашому музею в 1998 році Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей. Старослов’янський напис на основі седеса називає благодійників – Василя Кочубея та його дружину: «1760 года февраля 2 д(ня) Василием Кочубеем и жена его Марфа Оболонсковна». Беручи до уваги рік внеску, можемо з’ясувати, що Василь Васильович Кочубей (1728–1791) — глухівський предводитель дворянства, статський радник, а його дружина Марія (Марфа) Дем’янівна Канієвська-Оболонська (1736–1815) — спадкоємиця відомого козацько-старшинського роду.

Можливо, пожертва була зроблена до церкви архістратига Михайла у с. Дубовичі Глухівського повіту (тепер с. Дубовичі Конотопського району Сумської області), яке залишилось у спадок онукові від діда – Василя Леонтійовича Кочубея (1640–1708), генерального судді Війська Запорозького. У 1777–1783 рр. на місці дерев’яної Михайлівської церкви було збудовано цегляний Різдвяно-Богородичний храм коштом Василя Васильовича.

Седес означеного артефакта двоярусний та шестилопатевий. Нижній ярус прикрашений канелюрами. На золотавому тлі верхнього — срібні крилаті голівки серафимів чергуються з в’язками плодів із квітами та виткими пагонами (символами Пресвятої Євхаристії), карбованих у високому рельєфі. Шийку седеса вкриває чітко викарбуване листя аканта (символ мучеництва). За будовою, оздобленням, технічними прийомами, характером нанесення позолоти цей твір нагадує роботи видатного українського майстра Матвія Наруновича, який жив і працював у Києві в 1735–1758 рр. Подібні витвори авторства цього майстра митця зберігаються у Скарбниці Національному музеї історії України.

24 01 27 predmet