Зараз дуже важко виявити імена всіх учасників цього бою. Дослідники, шляхом вивчення великої кількості документів, віднайшли близько 150 імен, серед яких 12 – пов’язано з Полтавщиною: брати Аверкій та Федір Гончаренки, Микола Божко-Божинський, Володимир Шульгин, Юрій Вороний, Демид Бурко-Корецький, Ігор Геращенко, Іван Шарий, Олександр Попович, Олександр Гайдовський-Потапович, Василь Коваленко, Олена Мельничук.
Ім’я Олени Мельничук додалося до цього списку недавно, у 2017 році. В одному зі своїх документів Олена вказала, що народилася у Миргороді у 1899 році. У 1913 році закінчила залізничну школу у Фастові. У 1913-1916 роках навчалася в Київській земській фельдшерській школі. Паралельно відвідувала вечірні курси для дорослих гімназії Стельмашенка в Києві, де долучилася до українофільських громадсько-політичних юнацьких середовищ. У 1917 році вчителювала у 2-класовій школі в с. Острові на Київщині. У 1918 році служила в комісії з виборів до Установчих зборів та Трудового конгресу при МВС.
Сестра-жалібниця Армії УНР Олена Мельничук була серед тих, хто надавав першу медичну допомогу, рятуючи життя нашим воякам під Крутами. У лютому 1918 року із Студентським куренем Січових стрільців виїхала з Києва. З березня 1919 року призначена старшою сестрою-жалібницею в 1-й запасний шпиталь (на 600 ліжок) і виїхала до Галичини. У цьому шпиталі, окрім обов’язків сестри-жалібниці, завідувала культурно-освітньою справою.
Була в польському полоні у Коломиї (05.1919-08.1920 рр). У складі Армії УНР інтернована до табору в Каліші (12.1920 р.) та Щипйорна (Польща). Звідти переїхала до Чехословаччини у 1922 році.
Мельничук подавала заяву на економічно-кооперативний відділ Української господарської академії в Подєбрадах, але дістала відмову через брак вакансій. Була зарахована надзвичайним слухачем на літературний підвідділ літературно-історичного відділу Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова — дворічної педагогічної школи учителів для нижчих шкіл і позашкільної освіти у Празі, яку створено зусиллями українських емігрантів-громадських діячів при фінансовій допомозі уряду Чехословаччини. Навчалася в інституті ім. Драгоманова до середини 2-го курсу (1929 рік).
Про подальше життя Олени історик Симон Наріжний написав, що вона навчалася на медичному факультеті Карлового університету у Празі, стала фахівцем із внутрішніх хвороб, була одним із очільників Спілки українських лікарів Чехословаччини, друкувалася у тодішній львівській медичній газеті «Лікарський вісник». Її знали як доктора Кобизьку. Померла після 1973 року.
