У колекційній збірці зброї Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігаються предмети із різних регіонів світу, вишукані зразки східного та західноєвропейського озброєння.

Серед подібних зразків, ятаган особливої конструкції, що поєднує в собі характерний увігнутий клинок і класичний шабельний ефес. Головна особливість ятагана – увігнута форма клинка. Ця форма робить ефективними як ріжучі, так і колючі удари. Робочою частиною клинка є увігнута сторона з точкою удару в середині її другої половини.

Техніка бою ятаганом базується на поєднанні як прямого так і зворотного хватів. При застосуванні прямого хвату виконуються удари від кисті в підребер’я, по руках і стегнах. Зворотним хватом здійснюються висхідні та бічні удари від ліктя, а також колючі удари збоку у шию і зверху в груди.

Загальна довжина ятагана — 960 мм. Клинок сталевий, односічний, з широким долом, характерним ятаганним вигином і V-подібним вістрям.

Руків’я кістяне, фігурне з виїмками для пальців. Складається з двох симетричних частин, скріплених за допомогою трьох металевих заклепок, декорованих гвіздочками з мідного сплаву. Торцева частина доповнена декоративною пластиною. Голівка руків’я виконана у вигляді стилізованої голови орла. Має отвір для темляка.

Гарда відкритого типу. Складається із фігурної хрестовини з перехрестям. Оздоблена рослинним орнаментом. Кільйони у вигляді голів дракона, загнуті донизу.

Зразок належить до так званих «гібридних» ятаганів, відомих у Туреччині і на Балканах. Багато подібних екземплярів мають ефеси у стилі шаблі «карабела». Використання шабельного ефесу було досить вдалим конструктивним рішенням, яке дозволяло позбавитись такого недоліку ятагану, як відсутність гарди.

«Гібридні» ятагани пов’язані з бойовим протистоянням турків і пандурів у австрійській військовій прикордонній зоні наприкінці XVIІ–XVIІІ століть. Пандури являли собою нерегулярну легку піхоту, яка виконувала функції прикордонної сторожі. Відомо, що в більшості випадків пандури були одягнені «за яничарською модою» і використовували турецьку зброю. Пандури були завербовані в 1741 році бароном Францем фон дер Тренком (1711–1749) для допомоги Габсбургам у війні за австрійську спадщину 1740 – 1748 рр. Корпус Тренка був укомплектований переважно хорватськими та сербськими добровольцями із прикордонних гірських районів Габсбурзької монархії, котрі були відокремлені від Османської імперії згідно умов Карловицького договору 1699 року.

Шабля «карабела» була розповсюджена на Сході та у Східній Європі. Характерною ознакою цього різновиду шаблі є голівка руків’я у вигляді стилізованої голови орла. Подібні руків’я були відомі ще в Ассирії, Єгипті, у греків і македонців, римлян та іспанців. Цей мотив з’явився в Італії в епоху Ренесанса. Був розповсюджений у Польщі з XVIІ століття. Деякі шаблі з руків’ям у вигляді стилізованої голови орла атрибутовані як персидські та індійські, проте, більшість із них пов’язані з Туреччиною.

Отже, музейний ятаган є чудовим зразком зброярського мистецтва та має значну історичну цінність.

24 01 30 jatagan

Прохватіло Роман Вікторович, завідувач сектору пересувних і стаціонарних виставок науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи