Це — кинджал-акінак VII – поч. VI ст. до н. е.
Зразок холодної зброї, знайдений на незначній глибині під час грабіжницьких пошуків, вчинених групою місцевих мародерів у північно-східній частині Диканського лісу — давньої діброви у складі Диканського регіонального ландшафтного парку, що має локальну назву Миколаївський ліс. Знахідка потрапила в якості антикварного сувеніру до полтавського підприємця і деякий час прикрашала його офісне приміщення. У 2021 р. власник, який виїжджав за кордон, попросив рідних подарувати кинджал музею.
Знахідка походить із південно-східної периферії селища пізньоскіфського часу, котре 2007 р. виявив і оглядав диканський краєзнавець В. В. Кішик (1951–2016 р.). Це селище розташоване поряд із лісовим масивом на ділянці вододільного плато Ворскли та Середньої Говтви. Південна частина поселення на сьогодні вкрита лісом. На ріллі трапляються уламки ліпного посуду, фрагменти амфор, відщепи та вироби з кварциту й кістки тварин. Керамічний комплекс можна віднести до пізньоскіфського часу, хоча ближче до лісу трапляється ліпний посуд ранньоскіфської доби та відзначені розорані зольники. Ймовірно, що на південній ділянці поселення розміщувалося більш давнє селище ворсклинського лісостепового населення архаїчного часу, що підтверджується й виявленими тут бронзовими наконечниками стріл.
Кинджал — взірець клинкової зброї скіфської доби, виготовлений із заліза, має порівняно добру збереженість. Загальна довжина кинджалу — 26,8 см, його ширина — 3,0 см. Ширина перехрестя — 4,7 см, довжина руків’я — 7,8 см, довжина навершя — 6,3 см. (рис. 1; 2).
Перехрестя акінака — акуратне метеликоподібне, середньої масивності. Руків’я утворене трьома потовщеннями — пружчастими валиками, округлими у перетині, між якими існують два чітко виражені жолобки. Навершя — брускоподібне, з більш-менш плавно вигнутою верхньою частиною та спрямленою нижньою. У плані воно має видовжену ромбічну форму.
Леза двосічного клинка ромбоподібного перетину плавно звужуються до вістря. По всьому клинку леза симетрично розділені вісьовим і добре помітним кутом перегину, підкресленим із обох боків двома тонкими рівномірними жолобками, що завершуються перед вістрям. Таке оформлення клинка вочевидь слугувало також для підсилення своєрідного ребра жорсткості лезової частини цього предмету озброєння.
Акінак вирізняється вивіреними пропорціями й гармонічним поєднанням основних елементів.
За формою перехрестя й триваликового руків’я цей зброярський артефакт має численні аналогії серед кинджалів і мечів періоду скіфської архаїки, виявлених у степах та лісостепах Східної Європи. Разом із тим, брускоподібні навершя на архаїчних зразках скіфської зброї, оформлені подібним чином, поки що залишаються досить рідкісними. Як приклад, наведемо фрагментований кинджал із Комарни в Румунії, де наявна очевидна відмінність — сплощене з вузькими бортиками руків’я. Майже аналогічний кинджал, що правда, з клинком із рельєфним валиком, походить зі складу колекції з Південно-Східного Криму. Він датується другою половиною VII — VI ст. до н. е.
Необхідно зазначити, що на відміну від типового для сьогодення явища із розпорошення подібних знахідок та їх фактичної втрати як наукового інформаційного джерела у приватних колекціях, цей кинджал усе ж таки став надбанням музейного зібрання.
Підготувала Ірина Мельникова, завідувачка науково-дослідним експозиційним відділом археології
Корисні джерела:
Кулатова І., Мельникова І. Кинджал ранньоскіфського часу з околиць Диканьки. / Полтавський краєзнавчий музей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток: зб. наук. ст./ — Харків; Полтава: ТОВ «Майдан», 2023. Вип. XIX. — С. 121—126.