Обмежений контингент було втягнуто у громадянську війну, що розгорнулася в Афганістані, по суті зробивши його учасником. Радянське вторгнення в Афганістан переслідувало мету поширення комунізму й «допомогу соціалістичній революції» в боротьбі проти повстанських груп афганських моджахедів. Унаслідок цієї війни загинуло 1,5 млн населення Афганістану.
Тодішнє керівництво СРСР намагалося замовчувати реальну ситуацію. Існував спеціальний циркуляр, який чітко регламентував, дозував інформацію про події в Афганістані. У закритих листах ЦК КПРС навіть комуністам не говорили правду про причини війни та чисельні людські жертви у ній. Перебіг війни, кількість загиблих були засекречені. Але люди знали про «чорні тюльпани», що доставляли на своїх бортах цинкові труни, які рідним не дозволяли відкривати. Було навіть заборонено вказувати на надгробках, що боєць загинув в Афганістані.
Та правда поширювалася з вуст тих, хто повернувся, з вуст їхніх рідних. Одного разу мені довелося повертатися з відрядження з Лубен і в автобусі моєю супутницею була літня жінка, яка під'їздила до одного із сіл. Вона розповідала про свого онука, що повернувся з Афганістану. Казала, що ночами він не спить, а якщо й засне, то кричить уві сні, потім кидається і повторює монотонні рухи від вікна до вікна. Вона встала біля свого села, а мені весь час не сходило з думки почуте. Тоді не прийнято було говорити про психологічні наслідки війни. Адже в СРСР таких проблем апріорі не повинно було бути, а якщо й були, то закриті від суспільства.
З приходом до влади Михайла Горбачова, з початком політики перебудови, гласності у Москві почали говорити про виведення радянських військ. Але Мухаммед Наджибулла, на той час лідер прорадянських сил в Афганістані, просив СРСР про підтримку, бо його влада трималася виключно на радянських «штиках». І війна продовжувалась ще до 15 лютого 1989 року, коли останній солдат покинув територію Афганістану.
Аварія в Чорному морі лайнера «Адмірал Нахімов», техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС, війна в Афганістані стали тими каталізаторами, які прискорили розпад Радянського Союзу. Українці на референдумі 1991 року проголосували за державну самостійність через небажання бути пішаками і гвинтиками в імперських планах воєн на далеких територіях інших держав, що несуть за собою великі людські втрати.
Уже в наш час воїни-афганці стали на захист України під час російсько-української війни. Усім відомий той факт, що на оборону Херсона першими зі зброєю в руках піднялися 30 тероборонівців, серед яких були й колишні воїни-афганці. Всі вони полягли у цьому нерівному бою. Ми пам'ятаємо!
Фото воїна-афганця полтавця Миколи Іващенка.
Підготувала Клочко Валентина, старша наукова співробітниця відділу новітньої історії