У цьому році виповнюється 80 років з часу третьої хвилі української еміграції. Сьогодні хотілося б згадати її кращих представників, які й на чужині продовжували щиру працю у сфері українського державотворення, української мови і рідної культури. Із здобуттям Україною незалежності багато вихідців із Полтавщини, розвіяних по чужині, побували в стінах Полтавського краєзнавчого музею.
В програмі студій Університету українознавства була зокрема презентована творча спадщина нашої землячки, уродженки м. Гадяча Надії Фесенко. Коли про роботу Університету українознавства в Полтаві написали газети діаспори, тоді Україну 1992 року вперше відвідала її сестра Євгенія Ковальська-Фесенко з чоловіком Мирославом із США. Вони й підняли завісу над долею цієї жінки, розповіли про її любов до України.
9 квітня Надїі Фесенко виповнилося б 95 років. До Другої світової війни вона навчалася в Гадяцькій середній школі, легко й зацікавлено сприймала науку. Особливо філологічні предмети. Бої вигнала сім’ю з рідної домівки. На кінному візку вирушили батьки з двома дівчатками в невідомий світ. Переживши немало пригод, Фесенки прибилися до міста Новий Ульм в Німеччині, де зібралася чимала українська колонія. Надія закінчила гімназію, а потім в Авгсбурзі — інститут живих мов, ґрунтовно вивчивши німецьку, англійську та французьку мови (пізніше вона знала вісім іноземних мов).
Надія Фесенко викладала англійську мову в тій самій гімназії, яку закінчила й сама. 1950 року родина Фесенків переїхала до Америки. Одразу Надія вступає до Г’юстонського бізнес-коледжу, після закінчення якого переїздить до Чикаго, де близько 10 років працює в корпорації секретарем відділу закордонної торгівлі. Одночасно вона навчається на мовознавчому факультеті в університеті Люі і отримує ступінь бакалавра.
Потім вступає до Іллінойського університету і здобуває ступінь магістра іноземних мов. Чиказький відділ освіти надає їй право викладати в школах штату Іллінойс. Надія Фесенко близько 20 років навчала дітей в українських школах Чикаго, найдовше-в українознавчій «Рідній школі», яку й очолювала. Відзначалася вона відмінним знанням свого предмета, мала власний методичний підхід до викладання мов і літератури й користувалася авторитетом серед учнів та їх батьків. Працювала над докторською дисертацією, але робота була обірвана невиліковною хворобою. Особливого значення набула її мовознавча праця «Граматика української мови в 6 частинах», видана 1989 року в Чикаго. Нею вона збагатила методику навчання рідної мови в українських школах Америки.
Поетичний доробок Надії Фесенко невеликий, але це щира, пройнята глибокими почуттями поезія. На її вірші написані пісні «Білий сніг», «Полтава», «З руїн, Україно, вставай!». На сцені театру «Рідної школи» ставилися її дитячі п’єси. Найбільшим твором Надії Фесенко стала повість «Чужинка». Письменниця не опублікувала її, бо видавець запросив таку суму, якої вона не мала. Рукопис був перекладений її сестрою на українську мову. Під час приїзду родини Ковальських в Україну Університету українознавства були пожертвувані кошти, на які у видавництві «Полтавський літератор» надруковано цю повість.
Любов до землі своїх предків Надія Фесенко, як любляча мати, передала своїм синам. Ставши фахівцями вищого класу (лікар і адвокат), вони, поряд з англійською ,вивчили рідну українську мову.21 вересня 1993 року в Університет українознавства на презентацію повісті «Чужинка» приїхав син Надії Фесенко Леонід Скорин. Ця книга містить його дарчий напис.
Плекаємо надію, що в новій експозиції музею буде розділ, присвячений українській (полтавській) діаспорі, де будуть представлені матеріали про життя і творчість Надії Фесенко — талановитого українського педагога, письменниці й перекладачки.
Підготувала старша наукова співробітниця відділу новітньої історії Валентина Клочко