Один із найвідоміших поетів-шістдесятників Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в с. Біївці на Лубенщині. Сьогодні відзначаємо 90-річчя від дня його народження.
Про своє дитинство поет пізніше писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід — зростав без батька, — тож довгий час він був упевнений, що так і повинно бути. За словами письменника Олеся Гончара, «його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний».
Шкільне навчання Василь Симоненко почав у рідному селі, продовжив у с. Тарандинці, де одержав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Робітнича газета», «Черкаська правда». У редакції познайомився з Людмилою Півторадні (Люсею). У 22 роки поет одружився. Згодом у пари народився син Олесь.
Писав зі студентських років, однак за життя було видано лише збірку лірики «Тиша і грім» (1962 р.) і казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон». Його вірші, які допускалися до друку, зазнавали цензури й коригування. Великої популярності набули самвидавні поезії В. Симоненка, що поклали початок українському рухові опору. Це була сатира на радянський лад.
Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. В. Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах. В. Симоненка називали літературним бунтарем. Він не терпів несправедливості, прагнув не тільки свободи, але й визнати Україну самобутньою державою.
Влітку 1962 року В. Симоненка заарештовують. Є свідчення, що цьому передувала суперечка на залізничній станції в Черкасах між буфетницею ресторану й Симоненком: за кілька хвилин до обідньої перерви продавчиня відмовилась продати Василю цигарки. Той звичайно обурився. Нагодилися міліціонери, які на очах у натовпу затримали його. Колеги розшукали поета в камері у Смілі на другий день. Забрати дозволили тільки після того, як втрутився секретар Смілянського міськкому партії. В. Симоненко був жорстоко побитий, пізніше йому діагностували тяжке онкологічне захворювання нирок. На думку друзів поета, це побиття не було випадковим. У ніч проти 14 грудня 1963 року в 28-річному віці В. Симоненко помер після тривалої хвороби нирок.
З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: «Земне тяжіння» (1964), «Вино з троянд» (1965), «Лебеді материнства» (1988). Шевченківську премію, на яку висунули В. Симоненка в 1965 році, йому присудили лише через 30 років уже в Незалежній Україні (посмертно).
Науковці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського глибоко шанують пам'ять поета й земляка-полтавця Василя Андрійовича Симоненка. Неодноразово до його ювілеїв у музеї влаштовувались тематичні літературні виставки, проходили заходи, де звучали проникливі й патріотичні вірші В. Симоненка «витязя молодої української поезії» (О. Гончар).
Наталія Шумейко – старша наукова співробітниця відділу фондів
