Увічнення пам’яті Василя Симоненка розпочалося ще у другій половині 1980-х рр., але належне пошанування розгорнулося вже після здобуття Україною Незалежності. 

У 1984 р., згідно постанови виконкому Лубенської районної Ради народних депутатів Тарандинцівській середній школі присвоєно ім’я В. А. Симоненка. Того ж року на фасаді школи була встановлена біломармурова меморіальна дошка на честь видатного поета. У 1995 р. дошка була перенесена на фасад новозбудованої школи, у якій у 1998 р. було відкрито клас-музей В. Симоненка, який згодом став літературним музеєм. У 2008 та 2015 рр. музей збільшився до трьох кімнат. Його фонди налічують понад 600 експонатів. У 2015 р. біломармурову дошку замінили на гранітну з портретним зображенням поета. 

У с. Біївці, у хаті, де народився і жив В. А. Симоненко, у 1965 р. був відкритий музей на громадських засадах, де у двох кімнатах була відтворена обстановка, в якій жила сім’я. В музеї знаходиться 49 оригінальних експонатів, які належали самому В. А. Симоненку, його матері – Ганні Федорівні Симоненко-Щербань та діду Федору Щербаню. У 1986 р. на будинку була встановлена біломармурова меморіальна дошка, яка у 2004 р. була замінена на пластикову. 

У с. Біївці, поблизу колишньої початкової школи, в якій навчався поет, у 2005 р. було встановлене металопластикове погруддя на пошанування видатного земляка. Автори пам’ятника – скульптор М. Цись, архітектор О. Зот. 

Згідно з рішенням Черкаської ОДА від 24.02.1997 була відкрита музейна кімната у приміщенні редакції газети «Черкаський край» (колишня «Черкаська правда», де працював В. А. Симоненко.

Ім’я В. А. Симоненка, крім Тарандинцівської школи, носять школи № 33 у м. Черкаси та школа № 252 у м. Київ, а також дитяча бібліотека у м. Київ.

Пам’ятник поету встановлений також у м. Черкаси у листопаді 2010 р. Автор – В. Димйон. А у травні 2015 р. погруддя Василю Симоненку встановлене ще й у внутрішньому дворику Червоного корпусу Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, де навчався поет. 

Іменем В. А. Симоненка названо п’ять літературних премій – літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986-2013), літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987-2010), всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012), лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000) та журналістська премія імені Василя Симоненка (2012). 

Ім’ям поета названі вулиці в містах: Біла Церква, Бориспіль, Боярка, Вишгород, Вінниця, Гребінка Полтавської області, Дніпро, Дрогобич Львівської області, Звягель Житомирської області, Золотоноша Черкаської області, Івано-Франківськ, Ізмаїл Одеської області, Іршава Закарпатської області, Київ, Коломия Івано-Франківської області, Кременчук Полтавської області, Кривий Ріг Дніпропетровської області, Кропивницький, Львів, Ніжин Чернігівської області, Одеса, Суми, Тернопіль, Хуст Закарпатської області, Черкаси, Чернігів.

На вірші Василя Симоненка створено багато пісень різних жанрів. Їх виконують і кобзарі, і панки, хіп-хоп та поп-виконавці, метал-гурти. Найбільш популярним є пісні на вірші «Лебеді материнства», «Де зараз ви, кати мого народу?», «Ти знаєш, що ти – людина?».