Перший літературний твір Хоткевича "Грузинка" був надрукований у львівському часописі "Зоря" 1897 року, в студентські роки (не дуже вдала спроба), а через два роки під псевдонімом Гнат Галайда він видав книжку "Добром усе переможеш".
На молодого автора звернули увагу Іван Франко і Леся Українка. Активне листування з ними налагодилося в період заснування ним у 1900 в Харкові видавництва "Вс.І.Гуртом". Він планував випускати книжки-метелики, дешеві і доступні для селян. Просив про допомогу українських письменників. Допомогти зголосився Михайло Коцюбинський, надіславши 50 примірників книжки "Дорогою ціною".
У цьому ж видавництві у 1902 році випустив Хоткевич збірку своїх оповідань "Поезія в прозі". Книжка ця новаторська за змістом і в оформленні. Замість чорного він використав зелений колір шрифта; початок і завершення текстів оздобив віньєтками — невеличкими композиціями з квітів, метеликів, пташок, бджіл, янголят з музичними інструментами і нотними листами.
У розгромній статті про українських модерністів Сергій Єфремов у 1900 році (стаття, надрукована у журналі "Киевская старина") назвав Хоткевича "літературним Бонавентурою", дав знущальну характеристику, як містику в лапках. Бонавентура — філософ, талановитий оповідач-імпровізатор. Але якщо по суті, без іронії, наведена Єфремовим паралель Хоткевича з Бонавентурою дійсно цікава. Для Хоткевича творчість музична і письменницька мала джерелом імпровізацію, породжувалась враженнями від живої реальності і була обумовлена комунікативною настановою. Ані література, ні кобзарство, ні будь-яка інша форма творчості, очевидно не визначалась ним як професійна мета. А лише як взірець для інших – вільної самореалізації національного суб'єкта. Пізніше у 10-х роках ХХ століття ця інтуїтивно обрана ним художня практика у авангардистів набуде теоретичного обгрунтування в концепції «життєтворчости».
У 1901 році Хоткевич одружився з Катериною Рубанович. У 1903 р. народився син Євген, у 1905 – донька Тетяна, 1907 – Ольга.
У 1906 році через загрозу арешту Хоткевич змушений був емігрувати (ставили у провину участь у подіях революції 1905 р.: з 1900 по 1906 рр. він працював інженером на залізниці та очолював профспілки, під час революції виступав за права робітників). Грошима на переїзд допомогла Марія Заньковецька (заради його порятунку продала свої коштовності). На Гуцульщину Хоткевич потрапив за порадою відомого фольклориста Володимира Гнатюка (кордон переїхали за сприяння Лесі Українки). Про свої враження Хоткевич писав, що «як роззявив рота від здивування, прибувши до Гуцульщини, то так з роззявленим ротом і ходив шість років".
1910 року у с. Красноїлля ним було засновано Гуцульський театр. Головним мистецьким принципом театру була природність і безпосередність поведінки акторів. "Будь таким, як ти є, грай простіше", — вчив Хоткевич гуцулів, добиваючись, щоб вони "грали штуку без штучності". За короткий час він написав 4 нові п’єси з гуцульського життя «Довбуш», «Гуцульський рік», «Непросте», «Прахтикований жовнір».
1910 – 1912 рр. відбулись 2 тріумфальні гастрольні подорожі Гуцульського театру містами і селами Східної і Західної Галичини, Польщі. Польська газета "Глос народу" зазначила, що "на сцені бачимо незагримованих, а справжніх гуцулів, які виконують танці і пісні не вивчені, а увібрані в себе з молоком матері. Це дає повну ілюзію, що то не сцена, а карпатські гори, що глядач безпосередньо дивиться на правдиве гуцульське життя". Сам Хоткевич у гастролях не брав участь (на гастролях театром керував директор Ремез, якого на деякий час замінив Лесь Курбас, пізніше головний режисер відомого філософського театру «Березіль» (Харків).
Для Гната Хоткевича Гуцульський театр був мистецькою лабораторією, де проводилося виховання акторів. Він випустив брошуру "Вправи до штуки" з відповідними розділами: "Грим", "Міміка", "Діалоги", "Рух тіла", "Жести"… Підготовка декорацій, написання п’єс, пошиття костюмів, — все це відбувалося спільно в театральній громаді.
Гуцульщина надихнула Хоткевича-прозаїка до написання найкращих в його доробку творів. І передусім психологічної лірико-романтичної повісті "Камінна душа" (1911), написаної бездоганною живою гуцульською мовою.
На початку лютого 1912 року Хоткевич повернувся до Києва. Невдовзі його заарештували і відправили по етапу у пересильну Харківську тюрму, де він сидів разом із кримінальниками. Проте ніяких доказів його участі у революційній діяльності в грудні 1905 року слідство так і не виявило. І у травні цього ж року Харківський губернатор підписав постанову про закриття слідства. (Далі буде)
