Події
На виставці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Світло його зорі», присвяченій 100-річчю від дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара (1918–1995), особливе місце належить матеріалам про нелегкі фронтові дороги, які пройшов Олесь Терентійович у роки Другої світової війни 1939–1945 рр.
Ця війна назавжди змінила його життя і творчість. У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 р., контужений, потрапив у німецький полон. Пройшов Харківський та Полтавський табори для військовополонених. «Бачу отого солдата-студента в окопі над Россю, а то ж я! І той, що блукає в оточенні десь за Білгородом, – і то я. І гину від спраги в холодногірській тюрмі 1942, де нас 100 тисяч невільників, – теж я», – писав Олесь Терентійович у 1994 р.
Колекція Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилась роботами Павлюченка В. Є. (1920-2008 рр.) – відомого полтавського художника-фронтовика, живописця, графіка, який пройшов рядовими фронтовими дорогами від берегів Ворскли до Берліну. Павлюченко Володимир Євгенович навіть на фронті знаходив час для малювання, працював як художник-оформлювач, саме його малюнки неодноразово друкувались на сторінках полтавських газет. У збірці музею більшість робіт – це портрети героїв праці та ветеранів, але є й живописні, із зображенням околиць Полтави.
Загалом колекція робіт Павлюченко В. Є. збільшилась на шість одиниць. Це роботи невеликого розміру, але досить професійні, в деяких застосовано правило золотого перетину (ідеально вирахувана композиція). Серед надходжень цікавий документ, у якому сам художник власноруч описує своє життя та творчу діяльність – це заява на вступ до спілки художників.
Збірку робіт Павлюченко В. Є. доповнив дарунок музею від відомого мистецтвознавця Ханка В. М.
Традиційно ножі в усьому їх різноманітті є частиною озброєння вояка будь-якої армії світу. У РСЧА після радянсько-фінської війни 1939-1940 років особливого поширення набули армійські ножі типу «фінки», у яких на обуху виконаний скіс-«щучка», що наближує вістря до лінії прикладання сили при уколі.
В експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» розміщено два ножі подібного типу. Перший – ніж армійський, десантний, що належав гвардії капітану Миколі Порфировичу Юрку, заступнику командира з політичної частини 25-го гвардійського повітряно-десантного полку 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 4-ї гвардійської армії. Полк у складі військ Воронезького фронту брав участь у звільненні території Полтавщини у 1943 році. Клинок однолезовий, обкладинка руків'я пластикова коричневого кольору, з накладкою біля перехрестя і округлою гайкою жовтого металу. Піхви жовтого металу, повторюють форму клинка, декоровані металевою кулькою на кінці. З одного боку піхов проглядається зображення парашутиста, над яким летить літак.
Детальніше:Вірний супутник воїна (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)
Особливе місце у експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» займає шашка, що належала Олександру Архиповичу Полуюфті, підполковнику, начальнику штабу полку важкої артилерії, учаснику визволення м. Полтава. З цією шашкою Олександр Архипович проходив у парадному розрахунку на Параді перемоги по Червоній площі в м. Москві 24 червня 1945 року у складі зведеного батальйону 4-го Українського фронту, а у 1991 році особисто передав музею.
Детальніше:Свідки Параду перемоги (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)
У ході бойових дій до рук воїнів Червоної Армії потрапляла трофейна зброя, яку вони використовували на рівні з вітчизняними зразками. Насамперед, це – високоякісна холодна зброя, виготовлена у Німеччині, де здавна її виробництво було поставлене на високий промисловий рівень.
У колекції Полтавського краєзнавчого музею зберігаються декілька подібних експонатів. Зокрема, в експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» знаходиться кинджал армійський німецький, взятий в якості трофею Борисом Анісімовичем Хавіним, розвідником штабу артилерії 5-ї гвардійської армії, учасником визволення Полтавщини.
Детальніше:Трофейний німецький ніж періоду Другої світової війни.
У багатьох країнах світу вважають безсумнівним шанобливе ставлення до ветеранів і учасників бойових дій різних воєн. В Україні також існує традиція прояву уваги і поваги до тих, хто пройшов шляхами війни.
Скрізь війну 1941–1945 рр., практично від першого й до останнього її дня, пройшли наші колеги – музейники Шевченко Борис Миколайович, Самандрос Андрій Іванович, Кальний Дмитро Павлович, Черевань Григорій Прокопович та інші. Війна в Афганістані залишила свій відбиток у долі Бичкова Сергія Ярославовича.
Кожного року, у травні, ми прагнули їх вшанувати, привітати, підтримати. Травень для них завжди був і святковим, і сумним – сповненим спогадів про війну, які, як зізнавалися самі ветерани, не залишали їх протягом усього життя. Одного разу, почувши від когось з відвідувачів Полтавського музею авіації і космонавтики, що «знайомий учасник війни був на фронті всього декілька місяців», Андрій Іванович Самандрос із сумною впевненістю сказав: «На війні, друже, іноді й одна година може дорівнювати цілому життю…»
Полтавський орнітолог і краєзнавець М. І. Гавриленко в огляді історії археологічного відділу Полтавського музею назвав Микиту Антоновича Стана «талановитим і самовідданим молодим археологом.., цілком оформленим за своїми здібностями і вдачею, справжнім науковим робітником». Позитивні відгуки про діяльність М. А. Стана надавали й відомі вчені другої третини ХХ ст. — М. Л. Артамонов, І. І. Ляпушкін та П. М. Третяков. Надзвичайно тепло відзивалася про свого колегу старійшина полтавського археологічного краєзнавства Г. О. Сидоренко (1918–1983).
Микита Антонович Стан (1906–1943) народився у с. Калужине сучасного Кам’янського району Дніпропетровської обл. Походив із селянської сім'ї, де було шестеро дітей. Батько загинув ще за Першої світової війни, тому на матір — Агафію Стан ліг весь тягар виховання молоді.
Детальніше:Микита Стан (1906 – 1943) (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)
Початок Другої світової війни ознаменувався для українців черговим етапом терору, поневірянь та рабства. Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 р. і тривало до 1945 р. За цей період до Німеччини вивезли 2,4 мільйона українців. 60% із них були жінки. На примусові роботи з Полтавщини до Німеччини було вивезено за дослідженнями М. Коваля 175000 тис. осіб.
Дана тема довгий час не досліджувалася у радянській історіографії. І це зрозуміло, адже трагічна доля мільйонів мобілізованих робітників до Німеччини, які не з власної волі працювали на ворога, не вписувалася в загальну концепцію «всенародної боротьби проти нацизму у Великій Вітчизняній війні». Більш того, у повоєнному суспільстві колишні примусові робітники вважалися мало не зрадниками. Дехто з них навіть відбував незаслужене покарання в ГУЛАГу, їм складно було отримати гарну освіту, престижну роботу тощо. Проте саме спогади остарбайтерів є неоціненним джерелом дослідження теми злочинів проти людяності періоду Другої світової війни.
Раїса Федорівна Гузій (1922-2013) – загально шанований ветеран-науковець Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, яка віддала роботі в закладі 52 роки життя.
Народилася в с. Балясному Диканського району. У 1940 р. працювала в Полтавській середній школі № 1, водночас навчаючись на педагогічних курсах у Полтаві.
Учасник другої світової війни та безпосередньо бойових дій. На початку осені 1941 р. евакуйована до Пензенської області, де працювала секретарем евакуаційного бюро в м. Сердобськ. З 1942 по 1944 рр. брала участь у бойових діях у складі Першого Українського фронту. Проходила службу в Особливій авіаційній ескадрилії фронту та 4-му Особливому авіадесантному полку, виконувала обов’язки секретника штабу. Ескадрилія і полк вивозили поранених бійців з поля бою, а вночі відправляли медикаменти, продукти, одяг і зброю партизанам у тил ворога. Брала участь у бойових діях на території Воронезької, Сумської, Харківської областей. Учасник визволення Полтави 23 вересня 1943 р. в складі Першого Українського фронту. В 1944-1950 рр. – учитель Полтавської середньої школи № 3, пізніше – вихователь Полтавського ремісничого училища.
Доля багатьох людей так чи інакше пов’язана з діяльністю Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Не виключенням стали і роки Другої світової війни: співробітники закладу не лише самовіддано оберігали музейні цінності, евакуювали їх у глиб Радянського Союзу, збирали на згарищі після пожежі 1943 р., згодом відновлювали будівлю та наповнювали її новими предметами, але й захищали Батьківщину на фронтах. Однак, не всі пережили непрості воєнні часи. Серед останніх – Микита Антонович Стан та Олександр Миколайович Ханко. Микита Антонович Стан (1903-1943) – художник, музейник, археолог.
Детальніше:На спомин (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)
Миколу Панасовича Сидоренка (1926 – 2018) знали без винятку всі музейники Полтавщини. Як працівник науково-методичного відділу, він об’їздив всю область, був знайомий з проблемами всіх музейних установ, опікувався їх діяльністю.
Серед колег по Полтавському краєзнавчому музею імені Василя Кричевського він був авторитетом у роботі і житті, до кого зверталися за консультацією і допомогою. Крім того, Микола Панасович багато років сумлінно виконував обов’язки голови музейної ветеранської організації.
Детальніше:Пам’ятаємо…(до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)