Учасники конференції:
учені — археологи, історики, музеєзнавці, пам’яткоохоронці, історики мистецтва, співробітники музеїв та історико-культурних заповідників з Києва, Харкова, Мелітополя, Запоріжжя, Полтави, Котельви та Опішні. Заплановано заслухати понад 30 доповідей та повідомлень.
Під час роботи конференції:
були відкриті дві музейні виставки — у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського — «М. Я. Рудинський та археологія Полтавщини», у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка — «Михайло Рудинський у колі полтавських графіків».
Також презентовані дві збірки наукових праць Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації і Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Старожитності Лівобережного Подніпров’я – 2017. Пам’яті М. Я. Рудинського» (Київ, 2017), а також Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського та Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка «Михайло Рудинський і Полтавський музей» (Полтава, 2017).
Михайло Якович Рудинський (1887–1958) — видатний український археолог, музейник, пам’яткоохоронець, один з керівників української археологічної науки другої-третьої чвертей ХХ ст., дослідник пам’яток первісної археології України, ініціатор створення Історико-філософічного факультету (Українського Університету) в Полтаві, засновник Полтавського художнього музею (1919 р.), директор Полтавського краєзнавчого музею (1923–1924 рр.), вчений секретар Всеукраїнського Археологічного комітету ВУАН та Інституту археології АН України, розробник проекту організації Дніпрогесівської експедиції Наркомосвіти УСРР, засновник заповідної археологічної території на Кам’яній Могилі під Мелітополем, відомий педагог і видавець, доктор історичних наук, старший науковий співробітник.
14 жовтня 2017 р. виповнилося 130 років від дня народження широко відомого в Україні і поза її межами талановитого фахівця в галузі первісної археології, мистецтвознавства, видатного організатора науки, пам’яткоохоронця та музеєзнавця Михайла Яковича Рудинського. Його доля нерозривно пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм, керівником якого він був та якому віддав шість років життя.
Інтерес до творчої наукової спадщини й біографії дослідника не вщухає. Свідченням цього є не тільки вихід у світ близько 50 наукових досліджень до та після відзначення ювілеїв ученого у 1987 і 2003 рр., присвячених життю й науковому доробку видатного українського археолога, а й встановлення йому меморіальних дошок у Полтаві і Мелітополі, випуск в світ репринтів його науково-популярних і публіцистичних праць (переважно у Полтаві). Нагадаємо оцінку діяльності вченого одним із провідних археологів ХХ ст. — визнаним фахівцем у галузі первісної археології, академіком колишньої АН СРСР О. П. Окладниковим, який відзначав, що Михайло Якович Рудинський був «одним із тих основних і ведучих працівників української археології, з чиїм ім’ям і невтомною діяльністю нерозривно пов’язаний ряд найважливіших відкрить і досліджень у цій галузі, місце яких в археології ... не вимагає пояснень» (1948 р.). За півстоліття творчої праці вчений збагатив археологічну і музеєзнавчу науку чималою низкою першорядних здобутків. Та і в інших галузях знань, діяльності на музейній, педагогічній та широкій культурницькій ниві, поезії він полишив яскравий та самобутній слід.
З Полтавою М. Я. Рудинського пов’язує не тільки керівництво Полтавським музеєм та підготовка проекту створення в місті першої вищої школи — Історико-філософічного (історико-філологічного) факультету, відомого як Український Університет у Полтаві. Для міста, Полтавщини його подвижницька наукова, музейна, пам’яткоохоронна та педагогічна діяльність складає цілу, хоча й коротку, епоху, яка припадає переважно на роки Української революції та охоплює 1917 – 1924 рр.
Михайло Якович Рудинський (14.10.1887 — 23.06.1958) — видатний керівник української археологічної науки та національного пам’яткоохоронництва 1920 – 1950-х рр., громадянин і «відомий українець», за образним висловом В. Г. Короленка, людина кришталевої чесності і найщирішого серця. Він народився 14 жовтня 1887 р. в Охтирці на Слобожанщині (сучасна Сумська обл.), в родині земського лікаря. Освіту отримав в Охтирській гімназії, продовжив навчання в Петербурзькому археологічному інституті, згодом Харківському університеті. Захистив магістерську дисертацію про неолітичні пам’ятки Поворскля (1907 р.). Подальший життєвий шлях ученого проліг через Путивль, Переяслав, Київ та Петроград, де молодий педагог у навчальних закладах прищіплював учням любов до батьківщини і вітчизняної історії та вів розкопки у численних експедиціях.
На хвилі національного піднесення 1917 року, в перші дні Української революції 1917 – 1921 рр. М. Я. Рудинський повернувся до рідної домівки, а восени того ж року у пошуках роботи переїхав до Полтави. Родина Рудинських — Михайло Якович і його рідні сестри Марія Яківна та Євгенія Яківна (Савицька), оселилися на квартирі по сучасній вул. Короленка, 1, поряд із будинком відомого письменника-демократа В. Г. Короленка. З його родиною вчений та його вірні супутниці – сестри, помічниці подвижника науки і музейництва, підтримували найбільш дружні і теплі стосунки. Сестри майже весь час залишалися поряд з братом, поклавши життя на олтар розвитку української культури, науки, музейної справи.
У місті М. Я. Рудинський обіймав посаду завідуючого Педагогічним бюро Полтавського губернського земства. Він поринув у видавничу діяльність, став членом наукових товариств, зблизився з колом широко відомих діячів української науки і культури. Любов до старожитностей привела М. Я. Рудинського до Народного музею Полтавщини (так звався тоді Полтавський краєзнавчий музей) і до головування у Губернському комітеті охорони пам’яток старовини та мистецтва.
Метою його життя стало рятування історико-культурних цінностей, збереження пам’яток, формування музейних збірок. 1919 року молодий учений створив Картину («Образову») галерею — Галерею мистецтв губернського музею (попередника Полтавського художнього музею), взяв безпосередню участь у формуванні Полтавського губернського архіву, майбутньої обласної бібліотеки. Саме тоді і з’явився його перший монографічний нарис — брошура «Архітектурне обличчя Полтави», — відоме на сьогодні і не звичне для сучасників новаторське дослідження про пам’ятки й архітектуру Полтави, ілюстроване малюнками Федора Рожанківського.
Складнощі того буремного часу, обмаль коштів на наукову і збиральницьку діяльність, хвиля перших репресій, що не обминула родину Рудинських, не зломила археолога і пам’яткоохоронця. У найскладніший час він став заступником, очолив відділ археології, а з початку 1923 року завідувачем (директором) Центрального пролетарського музею Полтавщини. Разом із групою відомих полтавських музейників створив експозиції центрального музейного осередку Полтавщини, переобладнав будинок Полтавського губернського земства під музей, консультував музейне будівництво в межах краю, очолював пам’яткоохоронну і видавничу діяльність у колишній губернії.
Принципове ставлення до виконання власних обов’язків, авторитет М. Я. Рудинського як ученого й інтелігента призвели 1924 року до заміни його на посаді директора музею лояльним більшовикам членом ВКП(б) та передачі матеріалів на нього до слідства за приписані та надумані гріхи.
Та М. Я. Рудинський вже був надто відомою особистістю в Україні. Його запросили до Лаврського музейного містечка у Києві очолити один з відділів народного мистецтва майбутнього Історичного музею. Дещо пізніше у тому ж 1924 році він був обираний вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету Української Академії Наук, до 1928 року очолюючи наукову діяльність в галузі стародавньої історії та археології в республіці. Саме ним розроблені пропозиції й документація з організації першої в Україні ХХ ст. комплексної новобудівної експедиції — Дніпробудівської експедиції Наркомосвіти Української РСР. У 1928–1933 рр. учений працював з деякими перервами науковцем Кабінету антропології ВУАН, читав курси лекцій у столичних харківських вузах, а разом із тим проводив чи не наймасштабніші в Україні польові археологічні дослідження, в тому числі й на історичній Полтавщині.
Під час розгрому наукових кадрів на Україні М. Я. Рудинського 1934 року вислано поза її межі. Лісоповал за Котласом, бухгалтерія в Архангельській області, контора облспоживспілки у Вологодському краї та Вологодський обласний краєзнавчий музей були його місцем роботи до 1944 року, коли, на запрошення Академії наук України, вчений повернувся до Києва, де зайняв посаду вченого секретаря Інституту археології АН УРСР.
1948 року М. Я. Рудинському була присвоєна наукова ступінь доктора історичних наук. У 1950-х рр. Михайло Якович очолював відділ первісної археології цього ж Інституту. Активно вів польові дослідження, зберіг, описав і опублікував унікальний комплекс петрогліфічних зображень Кам’яної Могили поблизу Мелітополя у Приазов’ї.
До останніх років життя М. Я. Рудинський підтримував зв’язок з Полтавою, опікувався станом її музейних збірок, цікавився відбудовою архітектурного «обличчя» міста, долею відомих йому колег.
Помер М. Я. Рудинський 23 червня 1958 року, похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві разом із сестрою Є. Я. Рудинською (1885–1977) — відомим літературознавцем, перекладачем і музейником, до речі, повною мірою фундатором колекцій, з яких виросли літературно-меморіальні музеї Полтави. Над їх могилою стоїть скромна гранітна стела з написом: «Михайло Рудинський — археолог».
У Полтаві добре знають ім’я М. Я. Рудинського. Тут навесні 1987 року пройшла одна з перших у колишньому СРСР наукових конференцій, присвячена долі і науковому спадку відомого діяча науки та культури, репресованому за сталінського тоталітаризму. У Полтавському краєзнавчому музеї створений розділ експозиції, присвячений М. Я. Рудинському. У квітні 2002 р. на будинку, де проживав Михайло Якович, встановлена меморіальна дошка досліднику і музейнику, фундатору Полтавського художнього музею, одному з найвідоміших директорів Полтавського краєзнавчого музею, чиє ім’я золотими літерами вписане в історію міста й вітчизняної науки.
Для довідки: 22 червня 1989 р. прокуратурою м. Києва М. Я. Рудинського остаточно реабілітовано на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради колишнього СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце на період 30–40-х і початку 50-х років», чим остаточно змито пляму з імені одного з основоположників і керівників української археології і музейного будівництва.
