Період становлення і зрілості у житті С. К. Кульжинського пов’язаний з Лубенським музеєм К. М. Скаржинської – науково-освітнім закладом визначної меценатки, добродійниці, видавця і колекціонера, що діяв у Круглику під Лубнами в 1885–1906 рр., а пізніше був подарований Полтавському губернському земству, заклавши підвалини остаточного формування Природничо-історичного музею у Полтаві.
С. К. Кульжинський народився 20 лютого (4 березня) 1867 р. в м. Курську у небагатій родині службовця. Невдовзі його батько залишив сім’ю з п’ятьма дітьми на матір-домогосподарку. Сергію допомогла влаштуватися казенним коштом до пансіону Kурської гімназії молодша сестра-вчителька. 1877 р. він був зарахований до Курської гімназії безкоштовно, де був одним із найстарших і кращих учнів. Закінчив курс гімназії 1885 р. зі срібною медаллю, від якої відмовився, обравши грошову винагороду, що дозволило скласти іспити до фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира. Після смерті старшого брата студенту 1887 p. довелося перевестися до Харківського університету.
Фізико-математичне відділення цього вузу С. K. Kульжинський закінчив 1889 р. за спеціальністю «фізика». Проявив себе в оволодінні знаннями з фізичної географії і метеорології, видав власним коштом плани міст Харкова і Kурська, і був запрошений для підготовки до професорського звання. Та за браком аспірантської стипендії змушений був відкласти свій прихід на кафедру, підшукавши місце домашнього вчителя. Він планував заробити кошти і через певний час повернутися до університету.
Саме тоді С. K. Kульжинський скористався рекомендацією Ф. І. Камінського та пропозицією K. М. Скаржинської щодо приїзду до Лубен. Пізніше він згадував: «Заняття мої [географічними] науками були викликані тим, що в будинку, де я мав уроки, знаходився приватний, але відкритий для всіх бажаючих «Лубенський музей К. М. Скаржинської», з багатими колекціями археологічного, історичного, етнографічного та природничого характеру і з бібліотекою наукового змісту. Я дуже зацікавився як музеєм, так і науками, до яких належали колекції музею, і так, як незабаром після мого приїзду завідуючий музеєм помер, а нові хранителі музею спеціальних знань для його ведення не мали, то й став постійним співробітником його, в якості секретаря, а потім фактичного завідуючого музею».
У Лубнах С. K. Kульжинський продовжував вивчати географічну літературу, зібрав власну бібліотеку, підтримував зв’язки з основними науковими центрами того часу, став членом чи членом-кореспондентом ряду наукових товариств: Російського географічного товариства, географічного й етнографічного відділень Московського Товариства любителів природознавства, етнографії та антропології, Kиївського природознавців, Kазанського і Kиївського фізико-математичних.
Робота в музеї змінила плани молодого вченого. Він вирішив відмовитися від кар’єри викладача, поринувши у копітку діяльність хранителя збірок, експозиціонера. До того ж, його та K. М. Скаржинську поєднували спільні почуття глибокої поваги і любові, які С. K. Kульжинський проніс через усе життя.
Важливим напрямком музейної діяльності С. К. Кульжинського було археологічне збиральництво. Він залучив до поповнення колекцій відомих київських дослідників — М. Ф. Біляшівського, В. В. Хвойку, С. А. Мазаракі та ін., які передавали музею частину своїх знахідок. Такі надходження здійснювалися переважно через К. В. Болсуновського. За С. К. Кульжинського в Круглику почали з’являтися археологічні матеріали зі Стародавнього Єгипту, античності, раннього середньовіччя із Середземномор’я та Причорномор’я, колекція карасукських бронз і середньовічних залізних наконечників стріл з Мінусинської котловини у Східному Сибіру.
С. К. Кульжинський не тільки поповнював музейні збірки, а й володів дослідницькими навичками і певними знаннями з класичної археології. Проте, більше цікавився античними речами у колекції Лубенського музею. Саме за його ініціативи музейна збірка почала активно поповнюватися. Він же придбав для музею чимало античних монет, зразки розписного посуду класичного й еліністичного періодів з Керчі та Ольвійської хори, окремі амфори та ін. На кошти К. М. Скаржинської провів у 1896 р. розкопки кургану поблизу с. Хитці Лубенського повіту.
В організаційному плані С. К. Кульжинський не тільки опікувався Лубенським музеєм К. М. Скаржинської, його відвідуванням, представляв заклад в наукових установах, а й розробив статут, прагнув завершити каталогізацію музейного зібрання, разом із фахівцями уклав археологічний та історичний реєстри колекцій.
Він також формував народознавчі і нумізматичні збірки музею, підтримував контакти з відомими нумізматами С. Бодилевським, М. П. Чернєвим, K. В. Болсуновським та ін. Невдовзі він зацікавився західноєвропейською нумізматикою, став членом-кореспондентом Московського нумізматичного товариства. Особистими зусиллями музейника нумізматична збірка у Круглику збагатилася на 2000 монет.
С. K. Kульжинський фактично створив колекцію з писанкарства і 1898 р. підготував до друку її багатоілюстрований каталог (1899, 176 с., 45 табл.: 2219 рис.; перевид. 2010), а протягом 1900–1904 рр. — його продовження (1904, 78 с., понад 2000 рис.), що й досі ще залишається в рукописі вивезеним 1943 р. до архіву в Бавнд-Бруці у США. Дослідження далеко перевершило масштаби музейного каталога і належить до скарбниці кращих творів вітчизняної етнографії та мистецтвознавства, є ґрунтовною працею з писанкарства Східної Європи.
Kрім цього, С. K. Kульжинський уклав програму збирання народних писанок (1895), був автором ряду невеликих публікацій з етнографії, ініціатором видання серій листівок «Малороссийские типы» та «Малороссия — Лубенщина» (1898–1899), відомого краєзнавчого дослідження К. П. Бочкарьова «Очерки Лубенской старины» (1899, 1901).
Етнографічні студії в діяльності С. К. Кульжинського поєднувалися з вивченням природи Лубенщини. Наприклад, у плані консультування з питань формування геологічної збірки С. К. Кульжинський звертався до багатьох науковців, зокрема, 1901 р. до приват-доцента Московського університету, геолога і мінералолога, майбутнього академіка В. І. Вернадського, який відвідав Круглик 1901 р., зустрічався з ним у Москві 1902 р.
С. К. Кульжинський був добре відомий у середовищі музейників України і Росії, шанований колегами за кордоном. Розуміючи невідворотність революційних подій, втрачаючи засоби на утримання музею, керівники Круглицького музейного осередку в кінці-кінців вирішили передати його громаді з метою створення міського загальнодоступного закладу.
Під час проведення переговорів з Лубенською міською думою 1905 р. С. К. Кульжинський отримав пропозицію К. М. Скаржинської виїхати за кордон для підготовки їх сина Ігоря до вступу в реальну гімназію, а потім до Лозанського університету. 1906 р. відбув на Адріатичне узбережжя Італії, потім до Швейцарії, де в Лозанні і передмістях жив разом із К. М. Скаржинською до 1914 р. В цей час в Лозанні та Давосі контактував з представниками інтелігенції на еміграції, діячами різних партій, співпрацював у журналі «За рубежом». Його погляди були співчутливими до соціал-демократичного руху, а особисті знайомства з лідерами більшовиків та меншовиків згодом дозволили пережити страшну смугу сталінських репресій.
1914 р. С. К. Кульжинський повернувся в Україну, жив у Києві, Полтаві. 1916 р. приїхав до Лубен, де викладав географію, природознавство і математику в національній гімназії О. М. Климової — доньки К. М. Скаржинської і своєї вихованки, а в 1917–1930-х pp. працював у лубенських школах головою педради та директором.
У 1920–1923 pp. очолював Лубенський Український Народний музей у час, коли в ньому «не було ні тепла, ні освітлення, ні зарплати» і зберіг цей заклад від знищення. 1930 р. С. К. Кульжинського запросили до відкритого в Лубнах Інституту соціального виховання (пізніше педагогічного, потім учительського), де він за конкурсом обійняв посаду доцента фізики, виконував обов’язки завідувача кафедри фізики і математики, викладав астрономію, читав курс фізичної географії. Після виходу на пенсію в 1935 р. продовжував викладацьку діяльність майже до захоплення Лубен гітлерівцями.
На його утриманні з 1923 р. знаходилася залишена сином — І. М. Скаржинським — сім’я у складі двох дітей — онуків К. М. Скаржинської — Всеволода і Вадима, їх матір — Н. Г. Скаржинська, бабуся — О. С. Касяненко, яким педагог замінив голову родини.
С. К. Кульжинський до останніх днів життя підтримував К. М. Скаржинську, а після її смерті в час Голодомору 1932 р. присвятив себе вихованню усиновлених онуків — згодом відомих українських геологів — професора Київського університету Всеволода Ігоревича та Вадима Ігоревича Скаржинських. Перший з них повідомляв, що до 1928 р. їх родина та С. К. Кульжинський мешкали у Лубнах, в одному будинку з К. М. Скаржинською (вул. Гоголя, 10), потім пізніше — немічна меценатка перебралася до Круглика і зв’язок із нею підтримувався вже епізодично. «Це була взірцево освічена, істинно інтелігентна людина з високими гуманними принципами, працелюбством і постійним прагненням до самовдосконалення, — писав В. І. Скаржинський. — Це вже на моїй пам’яті — його глибоко шанували і цінили в Лубенському педінституті, де він працював, за професіоналізм і щирість душі. ... Все життя С. К. Кульжинського — це данина поваги, точніше — поклоніння і любові К. М. [Скаржинській]...».
За Другої світової війни С. К. Кульжинський залишився в окупації у Лубнах із родиною. Був виселений загарбниками зі власної квартири, повернувся до неї після виїзду гітлерівців за пару тижнів до смерті. Помер 20 квітня 1943 р., не дочекавшись визволення міста.
150-річний ювілей С. К. Кульжинського закономірно вплинув на появу нових досліджень про наукову і музейну діяльність одного з хранителів Лубенського музею К. М. Скаржинської, популяризацію його творчої спадщини, встановлення нових фактів у біографії, вивчення його спадку.
Привернула увагу нащадків до творчої спадщини і подвижницького життєвого шляху С. К. Кульжинського наукова конференція, проведена 11-12 травня 2017 р. у м. Лубни Полтавської обл. зусиллями Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, управлівння культури і мистецтв винонкому Лубенської міської ради та Лубенського краєзнавчого музею, що зібрала близько 30 археологів, істориків, етнографів та музеєзнавців з Києва, Лубен, Опішні, Полтави, Сум, Харкова, а також наукову і краєзнавчу громадськість міста на Сулі. Робота конференції проходила в залах картинної галереї Лубенського краєзнавчого музею та Лубенської міської бібліотеки для дорослих.
За матеріалами доповідей та повідомлень ще до проведення конференції Центром пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, разом із Центром охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського, управлівнням культури і мистецтв винонкому Лубенської міської ради виданий збірник наукових праць, що був презентований лубенцям (Старожитності Посулля, К., 2017. — 184 с., IV кол. вкл.).
Учасники конференції відвідали пам’ятки археології території міста Лубни, Мгарський монастир, останій будинок, де жили в 1920-х – на початку 1930-х рр. К. М. Скаржинська і С. К. Кульжинський (вул. Гоголя, 10), а також схилили голову і поклали квіти на старому міському кладовищі по вул. Д. Сірика на могилі Сергія Климентійовича Кульжинського. До ювілею тут зусиллями кількох управлінь виконкому Лубенської міської ради встановлена чорногранітна плита-надгробок. Він має зображення вгорі вільмикінцевого хреста, внизу кошика з писанками та свічки, між якими розміщений пам’ятний напис у вісім рядків: «Кульжинський / Сергій Климентійович / (4.03.1867 – 20,04.1943) / відомий музейник, / педагог та етнограф, / основоположник / вивчення мистецтва / народної писанки» (архітектор В. О. Парістий, художник В. О. Пашкевич).
Отже, на сьогодні увічнена пам’ять і вшановані непересічні наслідки праці визначного подвижника на культурницькій ниві — етнографа, музейника, археолога і педагога, людини, яка уславала місто Лубни, доклала чимало зусиль до визнання його одним з невеликих, проте добре відомих центрів розвитку вітчизняного музейництва. І в цьому, крім лубенців, посильну допомогу доклали й науковці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського та Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації.
Матеріали конференції доступні для ознайомлення https://www.academia.edu/25966227/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%BB%D0%BB%D1%8F._%D0%9A._2016._176_%D1%81
Література:
Ванцак Б., Супруненко О. Подвижники українського музейництва: Григорій Кир’яков, Федір Камінський, Катерина Скаржинська, Гнат Стеллецький. — Полтава: Археологія, 1995. — 136 с.
Галян Г. І. До історії колекції писанок в Полтавському краєзнавчому музеї // Археол. збірник Полтавського краєзнавчого музею. Пам’яті Ф. І. Камінського (1845–1891). — Полтава, 1992. — Вип. 2. — С. 30–37.
Козюра І. В. Розвиток історичного краєзнавства на Лубенщині в 20–30 роках XX ст. — Лубни, 1997. — 36 с.
Kульжинский С. K. // Венгеров С., проф. Kритико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней). — 2-е, соверш. перераб., ил. изд. — Пг., 1915. — Т. I. — Bып. 1–3: Аарон — Kуликов. — С. 432.
Кульжинский С. К. Лубенский музей Е. Н. Скаржинской. Описание коллекции народных писанок: Вып. первый. — С альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черновых таблиц — М.: тип. Скоропечати А. А. Левенсона, 1899. — 176 с., 45 табл.: 2219 рис. Передрук: Кульжинский С. К. Описание коллекции народных писанок. Всего 2219 рис. (На основе собрания Лубенского музея Е. Н. Скаржинской) / Предисл. В. А. Мокляка. — Харьков: Изд-во «Сага», 2010. — 8, 176 с., 2219 рис. — (Репринт. воспроизв. изд. Москва: Поставщик Высочайшего Двора Тов-во Скоропечати А. А. Левенсон, 1899. — 176 с. + ХLV табл.).
Kульжинский С. Программа для собирания народных писанок. — K., 1895. — 7 с.
Малороссійскіе типы. Types de Petite Russie: [серія поштових листівок] / Фото Завадського А.; Луб. муз. Е. Н. Скаржинской. — М., 1898–1899. — Поштові листівки №№ 1–35.
Малороссія. La Petite-Russia: [серія поштових листівок] / Фото Завадського А.; Луб. муз. Е. Н. Скаржинской. — М., 1899. — 12 листівок.
О. С. До бібліографії праць С. К. Кульжинського // Полтав. археол. збірник. – Полтава: Полтав. літератор, 1994. — Число друге. — С. 207–209.
Отчет о Естественно-Историческом музее Полтавского Губернского Земства за 1906 год / [Сост. Олеховский М. А.]. — Полтава: тип. Фришберг И. и Зорохович С., 1907. — 19 с.
Отчет о Естественно-Историческом музее Полтавского Губернского Земства за 1907 год / [Сост. Олеховский М. А.]. — Полтава: тип. Старожицкого М. Л., 1908. — 12, 25 с.
План Курска (масштаб в дюйме 250 сажень) / Сост. и исп. Кулжинским [С. К.]. — Харьков: тип. Варшавчика, 1889. — 1 л.
План Харькова (масштаб в дюйме 250 саж.) / Сост. и исп. Кульжинским [С. К.]. — Харьков: тип. Варшавчика, 1888. — 1 л.
Полтавщина: енциклопедичний довідник / За ред. Кудрицького А. В. — К.: Українська Енциклопедія, 1992. — 1024 с.
Провідні краєзнавці Полтавщини 20–30-х pp. XX ст.: короткий біографічний довідник / Укл. Козюра І. В. — Лубни, 1997. — 56 с.
Селівачов М. Повернення з вирію // Образотворче мистецтво. — К., 1992. — № 1. — С. 25–26.
Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України: становлення і розвиток. — К.: Наукова думка, 1989. — 304 с.
Старожитності Посулля. Пам’яті С. К. Кульжинського (1867 – 1943). — К., 2017. — Вип. ІІ. —184 с., IV кол. вкл.
Статут Лубенського музею Катерини Миколаївни Скаржинської / Публ. Коротенка В. В., комент. та прим. Супруненка О. Б. // Полтав. археол. збірник. — Полтава: Полтав. літератор, 1994. — Число друге. — С. 165–166.
Супруненко О. Б. Археологічне зібрання К. М. Скаржинської / О. Б. Супруненко // Археологія. — К., 1990. — № 4. — С. 98–107.
Супруненко О. Сергій Кульжинський — дослідник писанкарства, етнограф і музейник // Християнські старожитності Лівобережної України. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 150–161.
Супруненко О. Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України: Лубенський музей К. М. Скаржинської. — К.; Полтава: Археологія, 2000. — 398, ІІ с.
Супруненко О. Б. Кульжинський Сергій Климентійович (1867–1943) // Полтавіка. Полтавська енциклопедія у 12-ти т. — Т. 12: Релігія і церква. — Полтава: Полтав. літератор, 2009. — С. 333.
Супруненко О. Б., Ханко В. М. Кульжинський Сергій Климентійович // Полтавіка. Полтавська енциклопедія у 12-ти т. — Т. 9: Образотворче і декоративне мистецтво, кн. 1: А–Л. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2015. — С. 677.
Супруненко О. Нові документи про С. К. Кульжинського // Титульний етнос: здобутки, втрати. — Полтава; Опішне: Дивосвіт, 2002. — С. 12–17.
Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини: у двох т. — Полтава: ТОВ «АСМІ»; Видавець О. Ханко, 2014. — Т. 1: А – Л. — 504 с.
Ханко В. М. Кульжинський Сергій Климентійович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2016. — Т. 16: Куз – Лев. — С. 136.
Ханко В. Мистецтвознавча думка на Полтавщині. — Полтава, 2007. — 136 с.
Ханко В. Словник мистців Полтавщини. Середина XVII – початок ХХІ ст. — Полтава: Вид-во «Полтава», 2002. — 232 с.
Selivachov М. Folk Designs of Ukraine. — Kiev; New York: First Edition, 1995. — 36 р.
Науковець, музейник і педагог
(до 150-річчя від дня народження С. К. Кульжинського)
Так називається відкрита 11 травня 2017 р. у місті Лубни Полтавської області виїздна виставка у приміщенні картинної галереї Лубенського краєзнавчого музею. Вона підготовлена співробітниками науково-дослідних відділів фондів, археології та етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського до проведення наукової конференції й буде експонуватися до кінця червня 2017 р.
Дуже добре, що частина колекції музею К. М. Скаржинської, хоча б у вигляді виставки з фондів обласного музею у Полтаві, на певний час повернулася додому. Її зможуть оглянути всі охочі лубенці, студенти та учні шкіл міста на Сулі. На виставці репрезентовано більше 100 різнопланових експонатів колишнього Лубенського музею К. М. Скаржинської з природознавства, археології, етнографії, видання й іконографічні матеріали часу керівництва музеєм С. К. Кульжинського.
Природнича збірка у Круглику під Лубнами кін. ХІХ ст. представлена краще збереженими зразками колекцій: геологічної – гірськими породами і мінералами; палеонтологічної – залишками викопних організмів, а також мушлями сучасних видів молюсків. Частина експонатів має чітко зазначене документальне підтвердження належності до надходжень від німецької фірми «Krantz in Bonn».
На виставці репрезентовані археологічні знахідки з розкопок курганів епохи бронзи та раннього залізного віку в Лубенському Посуллі, а також у Середньому Подніпров’ї і на Сіверському Дінці, що надійшли і записані в інвентар Лубенського музею К. М. Скаржинської С. К. Кульжинським: ліпний посуд, бронзові накінечники стріл та залізні пластини захисного обладунку скіфського воїна з курганів на Лисій горі. Античний посуд представляють світильники, чорнолакова кераміка (лекіфи, кілік, коринфський лисогірський арибал), маска-протома Горгони-Медузи. Серед випадкових знахідок з Лубенщини – кам’яна сокира-молот з підніжжя Лисої гори, амфора з діпінді пізньоримського часу з Вищого Булатця під Лубнами, а також бронзовий кельт доби пізньої бронзи з ур. Технове неподалік Хоролу.
Етнографічний розділ відкриває альбом «Описание коллекции народных писанок» авторства С. К. Кульжинського 1899 року видання. Представлені ткані і вишиті рушники з Круглицької колекції, мала керамічна пластика (свистунці, монетки), культові речі (елементи священицького вбрання, деталі храмового начиння).
Виставка доповнена поштівками кін. ХІХ ст., фотознімками, копіями архівних документів.
У додаткових вітринах виставки вміщені матеріали про С. К. Кульжинського зі збірки сучасного Лубенського краєзнавчого музею, долучені до виставкового проекту лубенцями.