11-12 травня 2017 р. у м. Лубни відбулася конференція «До 150-річчя від дня народження С. К. Кульжинського».

Виповнилося 150 років від дня народження одного з перших дослідників писанкарства України і Півдня колишньої Російської імперії, музейника, етнографа, археолога, географа, природознавця і педагога Сергія Kлиментійовича Kульжинського (1867–1943). Життя і діяльність вченого, наставника молоді більше ніж на 50 років пов’язане в часі з історією міста на Сулі — тисячолітніх Лубен.

Період становлення і зрілості у житті С. К. Кульжинського пов’язаний з Лубенським музеєм К. М. Скаржинської – науково-освітнім закладом визначної меценатки, добродійниці, видавця і колекціонера, що діяв у Круглику під Лубнами в 1885–1906 рр., а пізніше був подарований Полтавському губернському земству, заклавши підвалини остаточного формування Природничо-історичного музею у Полтаві.

С. К. Кульжинський народився 20 лютого (4 березня) 1867 р. в м. Курську у небагатій родині службовця. Невдовзі його батько залишив сім’ю з п’ятьма дітьми на матір-домогосподарку. Сергію допомогла влаштуватися казенним коштом до пансіону Kурської гімназії молодша сестра-вчителька. 1877 р. він був зарахований до Курської гімназії безкоштовно, де був одним із найстарших і кращих учнів. Закінчив курс гімназії 1885 р. зі срібною медаллю, від якої відмовився, обравши грошову винагороду, що дозволило скласти іспити до фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира. Після смерті старшого брата студенту 1887 p. довелося перевестися до Харківського університету.

Фізико-математичне відділення цього вузу С. K. Kульжинський закінчив 1889 р. за спеціальністю «фізика». Проявив себе в оволодінні знаннями з фізичної географії і метеорології, видав власним коштом плани міст Харкова і Kурська, і був запрошений для підготовки до професорського звання. Та за браком аспірантської стипендії змушений був відкласти свій прихід на кафедру, підшукавши місце домашнього вчителя. Він планував заробити кошти і через певний час повернутися до університету.

Саме тоді С. K. Kульжинський скористався рекомендацією Ф. І. Камінського та пропозицією K. М. Скаржинської щодо приїзду до Лубен. Пізніше він згадував: «Заняття мої [географічними] науками були викликані тим, що в будинку, де я мав уроки, знаходився приватний, але відкритий для всіх бажаючих «Лубенський музей К. М. Скаржинської», з багатими колекціями археологічного, історичного, етнографічного та природничого характеру і з бібліотекою наукового змісту. Я дуже зацікавився як музеєм, так і науками, до яких належали колекції музею, і так, як незабаром після мого приїзду завідуючий музеєм помер, а нові хранителі музею спеціальних знань для його ведення не мали, то й став постійним співробітником його, в якості секретаря, а потім фактичного завідуючого музею».

У Лубнах С. K. Kульжинський продовжував вивчати географічну літературу, зібрав власну бібліотеку, підтримував зв’язки з основними науковими центрами того часу, став членом чи членом-кореспондентом ряду наукових товариств: Російського географічного товариства, географічного й етнографічного відділень Московського Товариства любителів природознавства, етнографії та антропології, Kиївського природознавців, Kазанського і Kиївського фізико-математичних.

Робота в музеї змінила плани молодого вченого. Він вирішив відмовитися від кар’єри викладача, поринувши у копітку діяльність хранителя збірок, експозиціонера. До того ж, його та K. М. Скаржинську поєднували спільні почуття глибокої поваги і любові, які С. K. Kульжинський проніс через усе життя.

Важливим напрямком музейної діяльності С. К. Кульжинського було археологічне збиральництво. Він залучив до поповнення колекцій відомих київських дослідників — М. Ф. Біляшівського, В. В. Хвойку, С. А. Мазаракі та ін., які передавали музею частину своїх знахідок. Такі надходження здійснювалися переважно через К. В. Болсуновського. За С. К. Кульжинського в Круглику почали з’являтися археологічні матеріали зі Стародавнього Єгипту, античності, раннього середньовіччя із Середземномор’я та Причорномор’я, колекція карасукських бронз і середньовічних залізних наконечників стріл з Мінусинської котловини у Східному Сибіру.

С. К. Кульжинський не тільки поповнював музейні збірки, а й володів дослідницькими навичками і певними знаннями з класичної археології. Проте, більше цікавився античними речами у колекції Лубенського музею. Саме за його ініціативи музейна збірка почала активно поповнюватися. Він же придбав для музею чимало античних монет, зразки розписного посуду класичного й еліністичного періодів з Керчі та Ольвійської хори, окремі амфори та ін. На кошти К. М. Скаржинської провів у 1896 р. розкопки кургану поблизу с. Хитці Лубенського повіту.

В організаційному плані С. К. Кульжинський не тільки опікувався Лубенським музеєм К. М. Скаржинської, його відвідуванням, представляв заклад в наукових установах, а й розробив статут, прагнув завершити каталогізацію музейного зібрання, разом із фахівцями уклав археологічний та історичний реєстри колекцій.

Він також формував народознавчі і нумізматичні збірки музею, підтримував контакти з відомими нумізматами С. Бодилевським, М. П. Чернєвим, K. В. Болсуновським та ін. Невдовзі він зацікавився західноєвропейською нумізматикою, став членом-кореспондентом Московського нумізматичного товариства. Особистими зусиллями музейника нумізматична збірка у Круглику збагатилася на 2000 монет.

С. K. Kульжинський фактично створив колекцію з писанкарства і 1898 р. підготував до друку її багатоілюстрований каталог (1899, 176 с., 45 табл.: 2219 рис.; перевид. 2010), а протягом 1900–1904 рр. — його продовження (1904, 78 с., понад 2000 рис.), що й досі ще залишається в рукописі вивезеним 1943 р. до архіву в Бавнд-Бруці у США. Дослідження далеко перевершило масштаби музейного каталога і належить до скарбниці кращих творів вітчизняної етнографії та мистецтвознавства, є ґрунтовною працею з писанкарства Східної Європи.

Kрім цього, С. K. Kульжинський уклав програму збирання народних писанок (1895), був автором ряду невеликих публікацій з етнографії, ініціатором видання серій листівок «Малороссийские типы» та «Малороссия — Лубенщина» (1898–1899), відомого краєзнавчого дослідження К. П. Бочкарьова «Очерки Лубенской старины» (1899, 1901).

Етнографічні студії в діяльності С. К. Кульжинського поєднувалися з вивченням природи Лубенщини. Наприклад, у плані консультування з питань формування геологічної збірки С. К. Кульжинський звертався до багатьох науковців, зокрема, 1901 р. до приват-доцента Московського університету, геолога і мінералолога, майбутнього академіка В. І. Вернадського, який відвідав Круглик 1901 р., зустрічався з ним у Москві 1902 р.

С. К. Кульжинський був добре відомий у середовищі музейників України і Росії, шанований колегами за кордоном. Розуміючи невідворотність революційних подій, втрачаючи засоби на утримання музею, керівники Круглицького музейного осередку в кінці-кінців вирішили передати його громаді з метою створення міського загальнодоступного закладу.

Під час проведення переговорів з Лубенською міською думою 1905 р. С. К. Кульжинський отримав пропозицію К. М. Скаржинської виїхати за кордон для підготовки їх сина Ігоря до вступу в реальну гімназію, а потім до Лозанського університету. 1906 р. відбув на Адріатичне узбережжя Італії, потім до Швейцарії, де в Лозанні і передмістях жив разом із К. М. Скаржинською до 1914 р. В цей час в Лозанні та Давосі контактував з представниками інтелігенції на еміграції, діячами різних партій, співпрацював у журналі «За рубежом». Його погляди були співчутливими до соціал-демократичного руху, а особисті знайомства з лідерами більшовиків та меншовиків згодом дозволили пережити страшну смугу сталінських репресій.

1914 р. С. К. Кульжинський повернувся в Україну, жив у Києві, Полтаві. 1916 р. приїхав до Лубен, де викладав географію, природознавство і математику в національній гімназії О. М. Климової — доньки К. М. Скаржинської і своєї вихованки, а в 1917–1930-х pp. працював у лубенських школах головою педради та директором.

У 1920–1923 pp. очолював Лубенський Український Народний музей у час, коли в ньому «не було ні тепла, ні освітлення, ні зарплати» і зберіг цей заклад від знищення. 1930 р. С. К. Кульжинського запросили до відкритого в Лубнах Інституту соціального виховання (пізніше педагогічного, потім учительського), де він за конкурсом обійняв посаду доцента фізики, виконував обов’язки завідувача кафедри фізики і математики, викладав астрономію, читав курс фізичної географії. Після виходу на пенсію в 1935 р. продовжував викладацьку діяльність майже до захоплення Лубен гітлерівцями.

На його утриманні з 1923 р. знаходилася залишена сином — І. М. Скаржинським — сім’я у складі двох дітей — онуків К. М. Скаржинської — Всеволода і Вадима, їх матір — Н. Г. Скаржинська, бабуся — О. С. Касяненко, яким педагог замінив голову родини.

С. К. Кульжинський до останніх днів життя підтримував К. М. Скаржинську, а після її смерті в час Голодомору 1932 р. присвятив себе вихованню усиновлених онуків — згодом відомих українських геологів — професора Київського університету Всеволода Ігоревича та Вадима Ігоревича Скаржинських. Перший з них повідомляв, що до 1928 р. їх родина та С. К. Кульжинський мешкали у Лубнах, в одному будинку з К. М. Скаржинською (вул. Гоголя, 10), потім пізніше — немічна меценатка перебралася до Круглика і зв’язок із нею підтримувався вже епізодично. «Це була взірцево освічена, істинно інтелігентна людина з високими гуманними принципами, працелюбством і постійним прагненням до самовдосконалення, — писав В. І. Скаржинський. — Це вже на моїй пам’яті — його глибоко шанували і цінили в Лубенському педінституті, де він працював, за професіоналізм і щирість душі. ... Все життя С. К. Кульжинського — це данина поваги, точніше — поклоніння і любові К. М. [Скаржинській]...».

За Другої світової війни С. К. Кульжинський залишився в окупації у Лубнах із родиною. Був виселений загарбниками зі власної квартири, повернувся до неї після виїзду гітлерівців за пару тижнів до смерті. Помер 20 квітня 1943 р., не дочекавшись визволення міста.

150-річний ювілей С. К. Кульжинського закономірно вплинув на появу нових досліджень про наукову і музейну діяльність одного з хранителів Лубенського музею К. М. Скаржинської, популяризацію його творчої спадщини, встановлення нових фактів у біографії, вивчення його спадку.

Привернула увагу нащадків до творчої спадщини і подвижницького життєвого шляху С. К. Кульжинського наукова конференція, проведена 11-12 травня 2017 р. у м. Лубни Полтавської обл. зусиллями Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, управлівння культури і мистецтв винонкому Лубенської міської ради та Лубенського краєзнавчого музею, що зібрала близько 30 археологів, істориків, етнографів та музеєзнавців з Києва, Лубен, Опішні, Полтави, Сум, Харкова, а також наукову і краєзнавчу громадськість міста на Сулі. Робота конференції проходила в залах картинної галереї Лубенського краєзнавчого музею та Лубенської міської бібліотеки для дорослих.

За матеріалами доповідей та повідомлень ще до проведення конференції Центром пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, разом із Центром охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського, управлівнням культури і мистецтв винонкому Лубенської міської ради виданий збірник наукових праць, що був презентований лубенцям (Старожитності Посулля, К., 2017. — 184 с., IV кол. вкл.).

Учасники конференції відвідали пам’ятки археології території міста Лубни, Мгарський монастир, останій будинок, де жили в 1920-х – на початку 1930-х рр. К. М. Скаржинська і С. К. Кульжинський (вул. Гоголя, 10), а також схилили голову і поклали квіти на старому міському кладовищі по вул. Д. Сірика на могилі Сергія Климентійовича Кульжинського. До ювілею тут зусиллями кількох управлінь виконкому Лубенської міської ради встановлена чорногранітна плита-надгробок. Він має зображення вгорі вільмикінцевого хреста, внизу кошика з писанками та свічки, між якими розміщений пам’ятний напис у вісім рядків: «Кульжинський / Сергій Климентійович / (4.03.1867 – 20,04.1943) / відомий музейник, / педагог та етнограф, / основоположник / вивчення мистецтва / народної писанки» (архітектор В. О. Парістий, художник В. О. Пашкевич).

Отже, на сьогодні увічнена пам’ять і вшановані непересічні наслідки праці визначного подвижника на культурницькій ниві — етнографа, музейника, археолога і педагога, людини, яка уславала місто Лубни, доклала чимало зусиль до визнання його одним з невеликих, проте добре відомих центрів розвитку вітчизняного музейництва. І в цьому, крім лубенців, посильну допомогу доклали й науковці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського та Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації.

Матеріали конференції доступні для ознайомлення https://www.academia.edu/25966227/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%BB%D0%BB%D1%8F._%D0%9A._2016._176_%D1%81

17 05 11 posulla00

17 05 11 posulla01

17 05 11 posulla02

17 05 11 posulla03

17 05 11 posulla05 17 05 11 posulla06

17 05 11 posulla07 17 05 11 posulla04

17 05 11 posulla08

17 05 11 posulla09

17 05 11 posulla10

Література:

Ванцак Б., Супруненко О. Подвижники українського музейництва: Григорій Кир’яков, Федір Камінський, Катерина Скаржинська, Гнат Стеллецький. — Полтава: Археологія, 1995. — 136 с.

Галян Г. І. До історії колекції писанок в Полтавському краєзнавчому музеї // Археол. збірник Полтавського краєзнавчого музею. Пам’яті Ф. І. Камінського (1845–1891). — Полтава, 1992. — Вип. 2. — С. 30–37.

Козюра І. В. Розвиток історичного краєзнавства на Лубенщині в 20–30 роках XX ст. — Лубни, 1997. — 36 с.

Kульжинский С. K. // Венгеров С., проф. Kритико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней). — 2-е, соверш. перераб., ил. изд. — Пг., 1915. — Т. I. — Bып. 1–3: Аарон — Kуликов. — С. 432.

Кульжинский С. К. Лубенский музей Е. Н. Скаржинской. Описание коллекции народных писанок: Вып. первый. — С альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черновых таблиц — М.: тип. Скоропечати А. А. Левенсона, 1899. — 176 с., 45 табл.: 2219 рис. Передрук: Кульжинский С. К. Описание коллекции народных писанок. Всего 2219 рис. (На основе собрания Лубенского музея Е. Н. Скаржинской) / Предисл. В. А. Мокляка. — Харьков: Изд-во «Сага», 2010. — 8, 176 с., 2219 рис. — (Репринт. воспроизв. изд. Москва: Поставщик Высочайшего Двора Тов-во Скоропечати А. А. Левенсон, 1899. — 176 с. + ХLV табл.).

Kульжинский С. Программа для собирания народных писанок. — K., 1895. — 7 с.

Малороссійскіе типы. Types de Petite Russie: [серія поштових листівок] / Фото Завадського А.; Луб. муз. Е. Н. Скаржинской. — М., 1898–1899. — Поштові листівки №№ 1–35.

Малороссія. La Petite-Russia: [серія поштових листівок] / Фото Завадського А.; Луб. муз. Е. Н. Скаржинской. — М., 1899. — 12 листівок.

О. С. До бібліографії праць С. К. Кульжинського // Полтав. археол. збірник. – Полтава: Полтав. літератор, 1994. — Число друге. — С. 207–209.

Отчет о Естественно-Историческом музее Полтавского Губернского Земства за 1906 год / [Сост. Олеховский М. А.]. — Полтава: тип. Фришберг И. и Зорохович С., 1907. — 19 с.

Отчет о Естественно-Историческом музее Полтавского Губернского Земства за 1907 год / [Сост. Олеховский М. А.]. — Полтава: тип. Старожицкого М. Л., 1908. — 12, 25 с.

План Курска (масштаб в дюйме 250 сажень) / Сост. и исп. Кулжинским [С. К.]. — Харьков: тип. Варшавчика, 1889. — 1 л.

План Харькова (масштаб в дюйме 250 саж.) / Сост. и исп. Кульжинским [С. К.]. — Харьков: тип. Варшавчика, 1888. — 1 л.

Полтавщина: енциклопедичний довідник / За ред. Кудрицького А. В. — К.: Українська Енциклопедія, 1992. — 1024 с.

Провідні краєзнавці Полтавщини 20–30-х pp. XX ст.: короткий біографічний довідник / Укл. Козюра І. В. — Лубни, 1997. — 56 с.

Селівачов М. Повернення з вирію // Образотворче мистецтво. — К., 1992. — № 1. — С. 25–26.

Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України: становлення і розвиток. — К.: Наукова думка, 1989. — 304 с.

Старожитності Посулля. Пам’яті С. К. Кульжинського (1867 – 1943). — К., 2017. — Вип. ІІ. —184 с., IV кол. вкл.

Статут Лубенського музею Катерини Миколаївни Скаржинської / Публ. Коротенка В. В., комент. та прим. Супруненка О. Б. // Полтав. археол. збірник. — Полтава: Полтав. літератор, 1994. — Число друге. — С. 165–166.

Супруненко О. Б. Археологічне зібрання К. М. Скаржинської / О. Б. Супруненко // Археологія. — К., 1990. — № 4. — С. 98–107.

Супруненко О. Сергій Кульжинський — дослідник писанкарства, етнограф і музейник // Християнські старожитності Лівобережної України. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 150–161.

Супруненко О. Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України: Лубенський музей К. М. Скаржинської. — К.; Полтава: Археологія, 2000. — 398, ІІ с.

Супруненко О. Б. Кульжинський Сергій Климентійович (1867–1943) // Полтавіка. Полтавська енциклопедія у 12-ти т. — Т. 12: Релігія і церква. — Полтава: Полтав. літератор, 2009. — С. 333.

Супруненко О. Б., Ханко В. М. Кульжинський Сергій Климентійович // Полтавіка. Полтавська енциклопедія у 12-ти т. — Т. 9: Образотворче і декоративне мистецтво, кн. 1: А–Л. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2015. — С. 677.

Супруненко О. Нові документи про С. К. Кульжинського // Титульний етнос: здобутки, втрати. — Полтава; Опішне: Дивосвіт, 2002. — С. 12–17.

Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини: у двох т. — Полтава: ТОВ «АСМІ»; Видавець О. Ханко, 2014. — Т. 1: А – Л. — 504 с.

Ханко В. М. Кульжинський Сергій Климентійович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2016. — Т. 16: Куз – Лев. — С. 136.

Ханко В. Мистецтвознавча думка на Полтавщині. — Полтава, 2007. — 136 с.

Ханко В. Словник мистців Полтавщини. Середина XVII – початок ХХІ ст. — Полтава: Вид-во «Полтава», 2002. — 232 с.

Selivachov М. Folk Designs of Ukraine. — Kiev; New York: First Edition, 1995. — 36 р.

Науковець, музейник і педагог

(до 150-річчя від дня народження С. К. Кульжинського)

Так називається відкрита 11 травня 2017 р. у місті Лубни Полтавської області виїздна виставка у приміщенні картинної галереї Лубенського краєзнавчого музею. Вона підготовлена співробітниками науково-дослідних відділів фондів, археології та етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського до проведення наукової конференції й буде експонуватися до кінця червня 2017 р.

Дуже добре, що частина колекції музею К. М. Скаржинської, хоча б у вигляді виставки з фондів обласного музею у Полтаві, на певний час повернулася додому. Її зможуть оглянути всі охочі лубенці, студенти та учні шкіл міста на Сулі. На виставці репрезентовано більше 100 різнопланових експонатів колишнього Лубенського музею К. М. Скаржинської з природознавства, археології, етнографії, видання й іконографічні матеріали часу керівництва музеєм С. К. Кульжинського.

Природнича збірка у Круглику під Лубнами кін. ХІХ ст. представлена краще збереженими зразками колекцій: геологічної – гірськими породами і мінералами; палеонтологічної – залишками викопних організмів, а також мушлями сучасних видів молюсків. Частина експонатів має чітко зазначене документальне підтвердження належності до надходжень від німецької фірми «Krantz in Bonn».

На виставці репрезентовані археологічні знахідки з розкопок курганів епохи бронзи та раннього залізного віку в Лубенському Посуллі, а також у Середньому Подніпров’ї і на Сіверському Дінці, що надійшли і записані в інвентар Лубенського музею К. М. Скаржинської С. К. Кульжинським: ліпний посуд, бронзові накінечники стріл та залізні пластини захисного обладунку скіфського воїна з курганів на Лисій горі. Античний посуд представляють світильники, чорнолакова кераміка (лекіфи, кілік, коринфський лисогірський арибал), маска-протома Горгони-Медузи. Серед випадкових знахідок з Лубенщини – кам’яна сокира-молот з підніжжя Лисої гори, амфора з діпінді пізньоримського часу з Вищого Булатця під Лубнами, а також бронзовий кельт доби пізньої бронзи з ур. Технове неподалік Хоролу.

Етнографічний розділ відкриває альбом «Описание коллекции народных писанок» авторства С. К. Кульжинського 1899 року видання. Представлені ткані і вишиті рушники з Круглицької колекції, мала керамічна пластика (свистунці, монетки), культові речі (елементи священицького вбрання, деталі храмового начиння).

Виставка доповнена поштівками кін. ХІХ ст., фотознімками, копіями архівних документів.

У додаткових вітринах виставки вміщені матеріали про С. К. Кульжинського зі збірки сучасного Лубенського краєзнавчого музею, долучені до виставкового проекту лубенцями.