До 150-річчя від дня нородження Г.О.Коваленка

"Заговорив українською. Се утворило таку сенсацію, що присутні втратили всяку рівновагу"

Григорія Коваленка розстріляли 1937 року

"Бажаємо здоров'я відомому українському письменнику, представнику давньої генерації громадських діячів, який ще в жорстоких умовах царату розвивав і завжди підносив своє гаряче слово на захист поневоленого робітництва і селянства, працюючи в галузях літератури, історії, етнографії, медицини, і віддав своє слово на користь суспільству", – йдеться у привітанні письменника 58-річного Григорія Коваленка з Полтави. Отримав його 3 грудня 1926-го від Миколаївського товариства науковців з нагоди 40-річчя громадської і культурної діяльності. Побажання та ювілейні статті публікують провідні республіканські видання.

Ювілейну дату виводять від закінчення Григорієм Коваленком Полтавської фельдшерської школи. Тоді він починає працювати фельдшером в околицях містечка Переяслав – тепер райцентр на Київщині. Збирає етнографічні та історичні матеріали, пише оповідання й замальовує пейзажі. Намагається допомагати селянам у громадських справах. За це потрапляє під слідство.

"Завзялися на мене сили хоч дрібні, та уїдливі, наче мухи у Спасівку, – пише Коваленко в автобіографічному оповіданні "Вишнівська справа". – Поки я не втручався у громадські справи, вони мовчали. Я міг спокійно працювати, учити тих, хто хотів учитися. Не до вподоби було їм, що з ними не п'ю горілки і не потураю на їхні витребеньки, та се нічого. А як узялися ми до ревізії громадської каси, тоді полетіли доноси до всякого начальства".

Автор: Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського
Григорій Коваленко, 1906 рік. Письменник цікавився медициною, історією та етнографією. Написав драму ”Зрада”, повісті ”Тур і Сокіл” та ”Дажбожі діти”, романи ”Над Десною” і ”Юрко Соколенко”, комедію ”Ворожка”, дитячу п’єсу ”Яцько і Стецько”. Українські звичаї описав у оповіданнях ”Вишнівська справа”, ”Народні пісні”, ”Несподіванки”. Працював над життєписами Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Панаса Мирного. Деякі зібрані матеріали з етнографії опублікував у нарисах ”Щедрівки в Саратівській губернії”, ”Перший будинок в українському стилі на Чернігівщині”, ”Некоторые черты украинского стиля в связи с вопросом о происхождении украинской хаты”, ”Криниці в народній міфології”,  ”Як збудувати гарну хату малими коштами”. Багато малював, але більшість картин знищені. Серед збережених полотен:  ”Над Ворсклою у Нижніх Млинах”, ”Клуня на Бобровиці в Чернігові”, ”Будинок Панаса Мирного в Полтаві”, ”Хата у Шишаках”,  ”Хата на Павленках у Полтаві”, ”Селянин у чумарці”,  ”Тарас Шевченко”
Григорій Коваленко, 1906 рік. Письменник цікавився медициною, історією та етнографією. Написав драму ”Зрада”, повісті ”Тур і Сокіл” та ”Дажбожі діти”, романи ”Над Десною” і ”Юрко Соколенко”, комедію ”Ворожка”, дитячу п’єсу ”Яцько і Стецько”. Українські звичаї описав у оповіданнях ”Вишнівська справа”, ”Народні пісні”, ”Несподіванки”. Працював над життєписами Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Панаса Мирного. Деякі зібрані матеріали з етнографії опублікував у нарисах ”Щедрівки в Саратівській губернії”, ”Перший будинок в українському стилі на Чернігівщині”, ”Некоторые черты украинского стиля в связи с вопросом о происхождении украинской хаты”, ”Криниці в народній міфології”, ”Як збудувати гарну хату малими коштами”. Багато малював, але більшість картин знищені. Серед збережених полотен: ”Над Ворсклою у Нижніх Млинах”, ”Клуня на Бобровиці в Чернігові”, ”Будинок Панаса Мирного в Полтаві”, ”Хата у Шишаках”, ”Хата на Павленках у Полтаві”, ”Селянин у чумарці”, ”Тарас Шевченко”

Рятується від тюрми переїздом до Москви. Влаштовується фельдшером у клініці університету. Відвідує лекції як вільний слухач. Відстоює свою думку перед викладачами. Суперечка з професором Миколою Стороженком переходить на дискусію на сторінках періодики. Коваленко заперечує твердження вченого, що поема "Славянам" написана Тарасом Шевченком. На його думку, автор – Микола Костомаров. Коваленка підтримує своєю статтею у львівському часописі "Зоря" Іван Франко.

"У вашій книжці є немало правдоподібних вигадок белетристичних. Я думаю, що в тих пунктах се вже не біографія, а белетристика, вигадка, або ж, як казав небіжчик проф. Михайло Драгоманов, про ваші ж, здається, подібні писання, – брехня", – так Григорій Коваленко в листі до Бориса Грінченка реагує на появу його нарису про Івана Котляревського. Вони багато працювали разом, і саме Грінченко допоміг влаштувати життя Коваленку в Чернігові. Але після цього листа стосунки розладжуються.

"Переговори тяглися довго і врешті зійшлися на компромісі: починаємо з привітань російською мовою, а десь всередині, перед тим, як має говорити "делегат од Київа", розпорядник подасть знак віце-губернатору Сабурову і той встане з-за столу "покурити", – пише про вшанування ювілею голови чернігівської громади Іллі Шрага у своїй книжці "Сторінки минулого" Олександр Лотоцький. – За його відсутності, мав я своє привітання сказати. Так і було. За мною мав говорити од гуртка "почитателів" ювілянта, фактично од чернігівської української громади, Григорій Коваленко. Розуміється було домовлено, що мовою "офіціальною" – російською. Але по моїм виступі Коваленко і собі заговорив українською. Се вже утворило таку сенсацію, що присутні втратили всяку рівновагу, вітаючи промовців просто шаленими оплесками. Для Сабурова ця нещаслива пригода не минулася просто так. Його кудись перевели з пониженням. Оттак була шкідлива українська мова, навіть для тих, хто її не слухав".

Тоді ж цензура повторно забороняє Коваленку видання укладеного ним "Літературного календаря". У листі до публіциста Григорія Коваленка-Коломацького бідкається: "А я вже, знаєте, гадав, що се буде моя спеціяльність на ціле життя. Бо за щось велике не візьмусь, а се саме по мені: трохи літератури, трохи науки, трохи ілюстрацій – от і все".

Проводити зібрання і видавати літературу українською мовою дозволяють після 1905-го. Тоді Григорій Коваленко перебирається до Полтави. Разом із Панасом Мирним починає видавати перший щотижневий український журнал "Рідний край". В ньому друкують Коваленкові звіти про засідання Державної думи. Особлива увага приділяється виступам українських депутатів. Він же редагує видання. Після 26-го номера мусить залишити журнал. Його притягують до суду за "надмірну українськість" і штрафують.

"Пекуча потреба у книжках про українське минуле життя, про долю нашого народу змусила поспішити з виданням. Книга вийшла без ілюстрацій, з невеликою кількістю портретів, помилками. Проте видання скоро розійшлося і знайшло свого читача", – пише Григорій Коваленко у передмові до другого видання "Оповідань з історії України" – першого україномовного підручника з історії у Наддніпрянщині. Ним користуються в недільних школах.

Засновує видавництво "Рідна хата". 1911-го видає 3-тисячним тиражем книжку "Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла". Дає характеристику становища українських селян від Київської Русі до кінця XIX ст. Показує, що приєднання України до Росії призвело до значного погіршення долі селянства, повного його закріпачення. Київський тимчасовий комітет у справах друку арештовує видання і знищує весь тираж.

Автор: twitter.com/KarolBude
Учасники відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Письменник Григорій Коваленко (в другому ряду третій праворуч) прибув на урочистості з Чернігова. У Полтаві йому дуже сподобалося. Через два роки переїхав сюди жити
Учасники відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Письменник Григорій Коваленко (в другому ряду третій праворуч) прибув на урочистості з Чернігова. У Полтаві йому дуже сподобалося. Через два роки переїхав сюди жити

Автор береться за перший науково-популярний журнал із питань медицини, гігієни та природознавства – "Життя і знання". Часто скаржиться, що "ще дуже мало людей, щоб уміли писати доброю мовою". Тому більшість роботи виконує самостійно – огляди політичних подій і наукові статті.

Із початком Першої світової війни у вересні 1914-го всі українські газети й журнали влада заборонила. У будинку Григорія Коваленка проводять обшук, господаря арештовують і деякий час утримують у в'язниці.

Григорія Коваленка обирають до Полтавської міської думи за списком українських демократичних організацій. Якось на її засіданні один із більшовиків береться засуджувати прагнення українців на державність. Закликає до інтернаціоналізму.

– Знаєте, який громадянин найбільше підходить під таку характеристику, що й батьківщини не має, або має її там, де його ліпше годують? – каже Григорій Коваленко про більшовика до педагога Віктора Андрієнка. – Громадянин, що тільки й дбає про те, аби кишка йому була повна? Такого "громадянина" я годую в хліві – там його батьківщина, бо годують добре!

– Що ви, Григорію Олексійовичу, боронь Боже, почують. Оце так опреділили. Що якби таке блюзнірство виголосити десь на якімсь "Інтернаціоналі"? Та за таке блюзнірство правовірні вас на шматки рознесли б.

– Нехай! Я, слава Богу, не "правовірний", то й говорю по щирості. Що думаю.

1919-го Григорій Коваленко створює комітет зі святкувань 150-річчя від дня народження Івана Котляревського. Радянська влада міста проти. Але організатори збираються на мітинг на могилі, відслужують панахиду. В театрі проводять святковий вечір. Участь в урочистостях беруть близько 20 тис. осіб.

Після закріплення радянської влади Григорій Коваленко відходить від громадського життя. Зосереджується на викладацькій і творчій роботі. 1924-го з полтавського музею звільняють директора Михайла Рудинського і кількох досвідчених працівників. Григорій Коваленко разом з іншими членами місцевого наукового товариства відмовляється від участі у подальших музейних проектах.

"Григорій Коваленко систематично проводить контрреволюційну діяльність, – йдеться у постанові на арешт, виданій 18 серпня 1937-го полтавським НКВС. – Його перебування на волі небезпечне, бо він може ухилитися від слідства та суду. Заходом запобігання обрано тримання під вартою".

Енкаведисти стежать за Коваленком, щоб залучити до сфабрикованої "контрреволюційної націоналістичної організації". Найбільше агентам не подобається велика бібліотека українських видань, яка була вдома у Григорія Коваленка. Нею користується багато студентів.

У кримінальній справі є лише один протокол допиту, датований 1 грудня 1937 року. У ньому Григорій Олексійович заперечує звинувачення на свою адресу.

– Ви арештовані як учасник і організатор підпільної контрреволюційної націоналістичної організації. Визнаєте себе винним у цьому? – питав слідчий.

– Винним себе я не визнаю, бо не є учасником і організатором підпільної контрреволюційної організації, – відповідає 69-річний підозрюваний.

– Слідство володіє матеріалами, що ви, після повернення з вигнання професора Щепотьєва (етнограф Володимир Щепотьєв. – Країна), разом із ним активно розвернули роботу по відтворенню контрреволюційної націоналістичної організації?

– Пред'явлені звинувачення заперечую повністю. Ніякої роботи по відтворенню даної організації ні я особисто, ні разом із професором Щепотьєвим не проводив.

3 грудня 1937-го до справи Григорія Коваленка долучили протоколи допитів Володимира Щепотьєва та кількох студентів. Їх усіх репресували, а протоколи зі згадками про злочинну діяльність письменника використали в його кримінальній справі.

"Коваленко в 1936 році у педінституті міста Полтави створив контрреволюційну націоналістичну групу, – йдеться у звинувачувальних висновках. – По його завданню учасники цієї групи розповсюджували націоналістичну літературу, вели роботу з підготовки кадрів для активних націоналістичних антирадянських виступів. Сам Коваленко виступав із закликами "за самостійну Україну", "проти радянської влади".

Автор: Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського
Григорій Коваленко 1917-го намалював доньку 20-річну Ксенію, синів 19-річного Петра і 16-річного Павла у кімнаті їхнього будинку в Полтаві. З дружиною Раїсою жили тут із 1906-го по 1937-й. На час арешту батька Ксенія жила в Мінську, мала прізвище Каплуновська. Петро мешкав у Сталінграді – тепер Волгоград, а Павло у Ленінграді – нині Петербург
Григорій Коваленко 1917-го намалював доньку 20-річну Ксенію, синів 19-річного Петра і 16-річного Павла у кімнаті їхнього будинку в Полтаві. З дружиною Раїсою жили тут із 1906-го по 1937-й. На час арешту батька Ксенія жила в Мінську, мала прізвище Каплуновська. Петро мешкав у Сталінграді – тепер Волгоград, а Павло у Ленінграді – нині Петербург

Трійка видає постанову на розстріл та конфіскацію майна. Вирок виконують 15 грудня 1937-го.

7 разів перевидавали посібник "Українська історія" Григорія Коваленка. Чотири з них – у 1917–1919 роках. Використовувався як підручник для українських шкіл. Останнє видання – 1993-го. Історію українських земель подано в контексті світової. В книжці багато ілюстрацій, частину з яких створив автор

"Етнографічні статті зафіксували такі риси народного життя, побуту та уявлень, які для сучасних учених через об'єктивні причини вже не приступні. А тому їхня наукова вартість навіть виросла з плином багатьох десятиліть. Це стосується цілого ряду Коваленкових етнографічних студій, яких він не полишав до 1930 років", –

писав дослідник Петро РОТАЧ (1925–2007) у статті, приуроченій до 100-річчя з дня народження Григорія Коваленка

"Не така вже слаба натура українська, як се може здаватися"

1868, 24 січня – Григорій Коваленко народився в селі Липняки – тепер у складі селища Баришівка на Київщині. "Ріс у козачій родині, де не переривалася стара козацька традиція, освіта, культура. Діди й батьки були любителями і знавцями церковної науки і української поезії, – писав у автобіографії. – Дід доброю українською мовою написав свою автобіографію, яка зберігалася і перечитувалася його нащадками. Здавна у сім'ї трималася, не переводячись, і традиція малярства".

1886 – закінчує Полтавську фельдшерську школу. Працює земським фельдшером та вчителює в селі Дем'янець – тепер Переяслав-Хмельницького району на Київщині. 1890-го їде до Москви і служить фельдшером у клініці університету. Наступного року в московському виданні "Этнографическое обозрение" публікує дослідження "О народной медицине в Переяславском уезде". Починає писати у львівський журнал "Зоря".

1891 – працює фельдшером у селі Лопуховка – тепер Аткарського району Саратовської області в Росії. "Рідко доводиться знаходити звістки про життя земляків наших у місцевостях, віддалених від осередку, – пише в дослідженні "Щедрівки в Саратівській губернії", опублікованому в львівській "Зорі". – Тут можна подумати: наших людей уже немає, що вони вже виродилися всі. Та ось, хоч рідко, знаходжу докази, що земляки наші там ще єсть, що живуть, ще не втратили своєї натури, бо, мабуть, не така вже слаба натура українська, як се може здаватися".

1896 – за допомогою письменника Бориса Грінченка та юриста Іллі Шрага перебирається до Чернігова. Працює діловодом, а потім – помічником секретаря Чернігівської міської управи. 1903-го бере участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Через два роки переїздить сюди жити. Стає чиновником міської думи. Бере участь у заснуванні журналів "Рідний край" та "Життя і знання", який пізніше видає як "Вісник життя і знання". ­1906-го видає "Оповідання з історії України", які стають підручником для недільних шкіл. За два роки засновує видавництво "Рідна хата".

1913 – працює у губернській ученій архівній комісії, виступає з лекціями по історії, бере участь у літературних вечорах. 1914-го журнал "Вісник життя і знання" закривають. Григорія Кова­ленка, який підписував свої твори "К. Вільний", арештовують за патріотичну діяльність та зв'язки з письменником Володимиром Винниченком. В 1917-му отримує посаду інспектора позашкільної освіти Полтавської губернії. Читає лекції з історії та гігієни для дорослих.

1918 – стає співзасновником полтавського товариства "Просвіта". На перших зборах Григорія Коваленка обирають головою. Він забезпечує організацію інформаційними матеріалами. Наступного року бере активну участь у створенні Полтавського наукового товариства.

1923 – працює інструктором позашкільної освіти Полтавського повіту. Викладає у фельдшерсько-акушерській школі.

1937, 15 грудня – розстріляний у Полтавській міській в'язниці. Місце поховання невідоме. Реабілітований 1968-го.

https://gazeta.ua/articles/history-journal/_zagovoriv-ukrayinskoyu-se-utvorilo-taku-sensaciyu-scho-prisutni-vtratili-vsyaku-rivnovagu/814990