Планомірне формування колекції церковних старожитностей Полтавського земського музею (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) розпочалося передачею лубенською меценаткою, засновницею музейної справи в регіоні Катериною Скаржинською 1906 року своєї Круглицької приватної збірки.
Велику роль у поповненні Лубенського музею культовими речами зіграв К. В. Болсуновський, київський нумізмат, археолог, колекціонер, завідувач Мюнц-кабінету Київського університету, згодом Київського міського музею. Джерелом надходження експонатів були археологічні розвідки та розкопки, закупки у колекціонерів, випадкових власників.
Одна з ікон із зображенням святого Афанасія Сидячого і своїм змістом пов’язана з Лубнами. Дерев’яна, з писаними олією ликом та двох ікон святих по боках, у срібній із позолотою ризі і вигравіруваною та викарбуваною на ній ракою із тілом покійного святителя на тлі сяйва. Як відомо, Константинопольський патріарх Афанасій помер у Лубенському Преображенському Мгарському монастирі, де і був похований 1654 року у сидячий позі, як ховали тоді всіх східних патріархів. Хоча на той час Афанасій ІІІ (Алекс Пателларій) патріархом вже не був. Як видно з сучасних досліджень, це досить одіозна фігура в історії православ’я, яка зіграла рокову роль і в історії нашої країни. Патріархом він ставав тричі в результаті інтриг і підкупів, і в загальному підсумку протримався на патріаршому престолі 2 місяці. Все своє життя вів хитру політичну гру, стаючи то на бік Османської імперії, то Риму і Венеції (тодішньої республіки Святого Марка), то московії. Саме він приклав багато зусиль, щоб козацька держава під булавою Богдана Хмельницького об’єдналася з московським царством, що зрештою завершилося і повним підпорядкуванням київської митрополії московському патріархату. Влад Якименко так пише про завершення земного шляху святителя: «Насолодитись плодами своїх зусиль Афанасій не встиг. Через місяць після укладення угоди, він у супроводі козаків миргородського полку повертався до москви, і у Лубнах його, хрещеного батька об’єднання московії та України, отруєно. Хто це зробив: московити, яким вже не були потрібні його послуги, чи посланці від турків, чи агенти римської курії – невідомо».
Вкотре історія вчить. І не дай Боже знову припуститися помилки.

Література та джерела
1. Супруненко О. Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України / О. Б . Супруненко. — К; Полтава: Археологія, 2000. — 392 с.
2. Листи К. В. Болсуновського до С. К. Кульжинського // ДАПО. — Ф. 222. — Оп. 1. — Спр. 168. — 235 арк.
3. Якименко В. Афанасій Сидячий: про мандри вічні та про покій [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/09/5/161756