Визначний громадсько-політичний діяч, будівничий української державності Симон Васильович Петлюра народився в Полтаві 1879 року. Початкову освіту здобув у Полтавській церковнопарафіяльній школі, а з 1895 року навчався в Полтавській церковній семінарії: з неї його виключили за активну діяльність у Революційній українській партії (РУП). Ідея самостійної незалежної України надихала С. Петлюру все його життя. Під загрозою арешту він виїхав до Казані, де вчителював, досліджував історію козацтва, займався публіцистикою. Але арешту уникнути не вдалося. Після звільнення працює журналістом для українських періодичних видань у Києві, Львові, Петербурзі. Постійно виходять у світ його культурологічні розвідки, присвячені Т. Шевченку, І. Франку, М. Лисенку, М. Драгоманову, М. Заньковецькій тощо.
У травні 1917 року був обраний головою Українського військового комітету, а згодом став Генеральним секретарем військових справ в уряді Центральної Ради, спрямувавши всю енергію на створення українських збройних сил. Брав активну участь у виробленні відомих універсалів ЦР та проголошенні Української Народної Республіки. Очолив армію УНР як її головний отаман. Як голова Директорії у важких зовнішніх та внутрішніх умовах керував збройною боротьбою українських військ.
Глибокий ліберальний демократ, прихильник народовладдя, будучи в еміграції після перемоги більшовиків, продовжував керувати діяльністю уряду УНР в екзилі й назавжди залишився в пам’яті свідомих українців символом боротьби  за державну незалежність.