Вже у дитинстві Євдокія (уроджена Волошко) почала співати у міському єпархіальному хорі, яким керував її батько. У двадцять років дівчина, у складі трупи Миколи Саксаганського, набуває професійного досвіду на сцені першого українського стаціонарного театру і обирає сценічний псевдонім «Доля».
Саме у театрі відбувається доленосна зустріч молодої акторки з обдарованим вихідцем з Галичини — Василем Верховинцем (уроджений Костів). Через два роки вони побралися і незадовго до революції переїхали до Полтави у складі «Товариства українських акторів».
У 1930 р. Верховинці засновують у Полтаві хоровий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Діяльність хору була принципово новим явищем в українському мистецтві — виникає оригінальний жанр театралізованого співу, основу якого складала традиція української народної пісні, що поєднувала виконання з діалогами, ігровими елементами, танцями. П. П. Вірський так говорив про значення «Жінхорансу»: «…це наша класика, це яскрава сторінка в історії української хореографії. Найкращі традиції «Жінхорансу» свято шанують усі танцювальні колективи України…»
Євдокія Доля стала першим режисером новаторського колективу, брала участь у виступах: декламувала вірші, читала короткі оповідання, казки. «Жінхоранс» гастролював по всій країні, його спів залишився на плівці першого українського звукового фільму «Коліївщина», де грала Є. Доля-Верховинець. У 1935 р. з Лондона танцювальна група хору привезла Першу премію, отриману на міжнародному фестивалі народного танцю за «Триколінний гопак», музику до якого написав В. М. Верховинець.
Успіх ансамблю став результатом прояву сумісної роботи двох креативних людей Василя Верховинця та Євдокії Долі. На них чекало яскраве, величне майбутнє, вони мали намір створювати нове українське мистецтво, спираючись на його традиції. Але це було вже не потрібно і небезпечно для керівної влади Радянського Союзу. У 1937 р. В. Верховинець був заарештований, наступного року знищений.
Євдокія Доля-Верховинець, як «дружина ворога народу», була заслана до Казахстану на 6 років. Повернувшись додому вона, спочатку, працювала в обласній філармонії, потім відродила «Жінхоранс» і керувала ним до 1959 р. (до виходу на пенсію). На початку ХХІ ст. творча спадщина Верховинців продовжує свій розвиток в самобутній діяльності пісенно-танцювального ансамблю «Полтава».
Євдокія Іванівна Доля-Верховинець померла 15 листопада 1988 р. у Полтаві. Крізь усі випробування Євдокія Іванівна зберегла відданість власним ідеалам мистецтва, формуванню культурного надбання рідного народу. Це був її особистий вибір, її доля.
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського дбайливо зберігає пам'ять про подружжя Верховинців — особисті речі, інші предмети пов’язані з діяльністю та життям видатних українських митців.
Підготувала старша наукова співробітниця науково-дослідного відділу освітньої роботи Устименко О. В.