Не дивно, що декоративно-ужиткове мистецтво широко використовувало цей образ у різних його варіаціях. Не оминули цю тему і майстри із відомого гончарного осередку у с. Дибинці на Київщині. Улюбленою технікою розпису тут було ріжкування, проте попереднього чорнового малюнка не наносили — увесь візерунок наче виливався на поверхню виробу на одному диханні. Ніяких подальших поправок така техніка не передбачала, рухи малювальника мали бути чіткими й швидкими, щоб не порушити товщину лінії.
Серед художніх особливостей виокремлюють наступні: строга площинність зображення без натяку на просторовість чи перспективу; чіткий контур, окреслений майже безперервною лінією; сюжет малюнків суто «керамічний» — гончарі не переносили на глиняні вироби орнаментику, запозичену з інших видів мистецтва — вишивки, ткацтва, дереворізьблення; часто трапляються зображення тварин та рослин із відповідними буквеними підписами.
Все це разом сформувало феномен кераміки із Дибинців, що ось уже більше двох століть захоплює своєю неповторністю і робить її об’єктом колекціонування та музеєфікації.
У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігається більше тридцяти зразків дибинецької кераміки, що надійшли до колекції ще на початку ХХ ст. Усі вони постраждали у роки Другої світової війни та наразі повертаються до життя зусиллями музейних реставраторів. Один із таких предметів, відновлених у 2016 р., — декоративна тарілка із зображенням птаха у характерному місцевому колориті.
Підготувала Наталія Кондратенко,
завідувач сектору науково-дослідного відділу фондів