Потрійне вбивство на ґрунті соціального конфлікту й ґрандіозна за обсягом збережена судова справа не могли не привернути уваги представниці народницької історіографії Олександри Єфименко. Саме завдяки її розвідці, написаній через сто років після висвітлених подій, тобто наприкінці ХІХ ст., зіткнення між родиною Базилевських і мешканцями с. Турбаї (на той момент колишній Миргородський полк), потрапило до набору улюблених сюжетів уже радянської історіографії. На перший погляд турбаївська справа поєднала усі складові для ілюстрації класової боротьби: прояв сваволі царської влади, жадібних і жорстоких панів, упереджений суд, де нехтують інтересами непривілейованої сторони, і закономірний протест народних мас проти несправедливості. У той же час вбивство місцевих землевласників братів Степана й Івана Базилевських та їхньої сестри Марії групою розлючених мешканців с. Турбаї літнього ранку 1789 р. не вписується в просту схему боротьби народних мас проти закріпачення.

Для розуміння обставин трагедії потрібно зʼясувати історичний контекст подій, про які йтиметься нижче. Турбаївський конфлікт обертався навколо питання про право на володіння землею і людьми. Біля витоків його стояв… миргородський полковник Данило Апостол. Датою першого кроку до кривавої суперечки слід вважати 1711 р. Тоді миргородський полковник купив млин біля с. Турбаї, а місцевих козаків дивовижним чином припинили записувати до полкових компутів, тобто реєстрів козацького населення. Смисл цієї махінації полягав у тому, що козак, якого виключили з компуту, втрачав право на володіння землею.

Загальновідомо, що козаки не сплачували податків безпосередньо грошима. За володіння землею вони були зобовʾязані кровʼю, тобто несенням військової служби. Задля збереження земельного наділу кожне покоління чоловіків у родині мало відбувати військову повинність. Ця обставина була основною відмінністю козака від шляхтича, який, згідно артикулів Литовського Статуту, володів своїм маєтком по праву народження.

Щодо землі, на якій розташовувалися Турбаї, то відповідно до запису в Генеральному слідстві про маєтності Миргородського полку 1729–1730 рр. село «не бывало ни на якій урядѣ и ни подѣ жадным инным владѢльцем, кромѣ нынѢшняго Гетьмана Даніила Апостола…», який володів ним на основі універсалів. Це означає, що сам Апостол володів селом рівно до того моменту, доки перебував на посаді у Війську Запорозькому Городовому. Однак універсали, які посвідчували цю обставину, теж дивовижним чином загубилися під час перепису майна полковника 1724 р.

Після обрання Данила Апостола на посаду гетьмана землі Миргородського полку залишилися під контролем його родини. У 1727 р. полк очолив Павло Данилович Апостол. Його подальші плани на Турбаї та турбаївців видаються зрозумілими. Звісно, на території Гетьманщини офіційно не існувало кріпацтва, але его-документи свідчать, що в родині гетьмана розпоряджалися людьми, як предметами, задовго до юридичного оформлення цієї практики. Інший син Данила Апостола Петро 26 липня 1726 р. зазначив у своєму щоденнику, що його мати Уляна Василівна (див. зображення) подарувала чотирьохрічного хлопчика Ломиковському (ймовірно, мався на увазі Іван Ломиковський, зять Данила та Уляни).

Однак низка смертей в родині Апостолів пригальмувала процес загарбання Турбаїв. У 1734 р. помер сам гетьман Данило, а 1736 р. на війні загинув його син Павло.

Знаковим же для долі турбаївських козаків став 1738 р., коли новий миргородський полковник Василь Капніст (батько відомого поета) повелів знову записати їх до компуту. Саме цей документ через 50 років використав Сенат, розглядаючи справу про конфлікт у Турбаях.

Наступні покоління родини Апостолів полишили зусилля з позбавлення турбаївських козаків їхнього статусу. У 1776 р. онучка гетьмана Данила Катерина Павлівна Битяговська остаточно поступилася правами на Турбаї іншій, менш відомій в історії, але свого часу добре знаній в Гетьманщині, родині Базилевських.