Гербову плиту виявили в 1979 р. під час будівельних робіт по провулку Першотравневому у м. Полтаві. Її знайшли випадково, перебитою на дві частини та значно забрудненою. До музею знахідка була передана полтавцем Іваном Федоровичем Петренком.
Герб у такій конфігурації, яку ми бачимо на рельєфі, очевидно склався на початку ХVІІІ ст. На це вказує форма геральдичного щита, а також те, що традиційний меч замінено на шпагу, яка саме в цей час отримала широке розповсюдження. Але деякі складові елементи зображення безумовно більш раннього походження. Зокрема, «Погонь» у такому вигляді була невід’ємною частиною гербу князів Вишневецьких.
Попередню атрибуцію досліджуваної геральдичної плити здійснив у 1992 р. науковець Полтавського краєзнавчого музею Володимир Мокляк, який визначив її приналежність до категорії дворянських гербів, основою для яких став герб магнатів Вишневецьких. Зокрема, деякі елементи герба Вишневецьких було виявлено і в гербі чернігівських дворян Молявок.
Рід Молявок походить із реєстрових козаків. У третьому томі «Малоросійського родословника» В. Модзалевського згадується засновник цієї старшинської династії Харитон Молявка, реєстровий козак Чернігівської полкової сотні (1649), Чернігівський городовий отаман (1650).
Син Харитона Молявки – Іван, продовжив справу батька, ставши Чернігівським городовим отаманом (1662, 1665, 1667, 1675, 1677) і наказним полковником (1664).
З кінця ХVІІ ст. було утворено досить багато старшинських династій, у яких влада і вплив передавалася від батька до сина протягом багатьох поколінь, а, отже, багатьох десятиліть і навіть століть.
Представників роду Молявок знаходимо в «Списку дворян, внесених до дворянської родословної книги Полтавської губернії у 1898 р.».
Українська козацька геральдика – яскрава та самобутня система, що знайшла своє вираження у зовнішньому вигляді і практичному застосуванні старшинських гербів в межах козацьких державно-політичних утворень.
Деякі родові старшинські герби мали спільне походження з польською шляхтою, деякі запозичені з інших геральдичних систем, але більшість мали місцеві корені.
На українських теренах герб був знаком окремого роду і споріднених між собою родів. Чітка персоніфікація родових гербів забезпечила встановлення генеалогічних зв’язків між певними особами, відомості про спорідненість яких відсутні в інших джерелах.
У середовищі міських громад зброя уособлювала обороноздатність, боротьбу за права, привілеї і свободи. На емблемах міст нерідко з’являлись досить войовничі зображення, що свідчили про визначні історичні події, про мужність, проявлену у боротьбі з ворогами.
Важливою суспільно-політичною функцією герба була також його роль символу у міському самоврядуванні. Герб, як міський знак, використовувався на печатках, прапорах, будівлях, ставився на мірних ємностях і різних виробах.
У наш час наукові дослідження пам’яток української геральдики є надзвичайно важливими для відродження давніх культурно-історичних традицій і формування сталої національної свідомості українського народу.
