Його доля — доволі тривіальна як на кінець ХVIII – початок ХІХ ст. (народився 1784 року). Представник збіднілої козацької старшини з Наддніпрянщини з маєтностями неподалік Полтави та на Богодухівщині. Навчається в Полтавській семінарії, Харківському колегіумі та Московському університеті. Зрештою опиняється на державній службі в Петербурзі: канцелярист і працівник Публічної бібліотеки. Інколи повертається на батьківщину— до Полтави та Бригадирівки, а також підтримує зв’язки з місцевими митцями — зокрема Іваном Котляревським та родиною Капністів.
Із юнацького віку пише оригінальні тексти, натхненні західноєвропейськими тенденціями та здійснює переклади як творів сучасників, так і «нововідкритої» класики: «Короля Ліра» (1808) і макферсонівських «Пісень Оссіана». Із захоплення древніми текстами постає його magnum opus — повний переклад «Іліади» та згодом «Одісеї» віршовим розміром оригіналу.
із представниками прогресивних еліт імперії — часто з такими само дворянізованими нащадками козацької старшини. Міцно дружив із відомим декабристом Олексієм Юшневським, що засвідчено листами й багатьма біографами. Як у своїй розвідці вказує дослідник Василь Базилевич: «Записна книжка Гнідичева зберегла чимало його думок. У ній він є прихильник поступінного розвитку суспільного життя, що вірить у силу розуму, який заправляє ходом історії. Але та сама книжка дає підстави бачити в Гнідичеві пасивну людину, що тільки мріє про волю, але не має нахилу до активних учинків, щоб здобути її». Та все ж м’який поступ цих ідей спричинився до того, що величезну бібліотеку різними мовами Василь Гнідич заповів Полтавській чоловічій гімназії.
Попри те, що 1833 року він помер від накопичених хвороб у далекому Петербурзі, існує непідтверджена нічим, але така відповідна байронічній епосі легенда, що серце письменника насправді поховане тут у Полтаві, недалеко від могили Івана Котляревського.
