Події
23 грудня 2020р. виповнюється 100 років від дня народження зоолога, кандидата біологічних наук Бориса Олександровича Голова (1920–2016). Він народився в м.Корчева Тверської губернії Росії (нині на цьому місці знаходиться Іваньковське водосховище). Взимку 1933 р. родина переїхала до Полтави. Ще в дитинстві Борис захопився дослідженням птахів, здійснював екскурсії у природу, вів польові щоденники спостережень, збирав природничі колекції. Вдома у нього завжди жили птахи: спочатку голуби, пізніше – приручені граки, галки, сойки, ворони, вирощені із врятованих пташенят. Після закінчення Трудової школи № 10 Борис Олександрович служив у лавах Червоної Армії на кордоні з Фінляндією, там же зустрів початок радянсько-німецької війни, воював на Ленінградському фронті, був поранений. Нагороджений орденами Червоної зірки і Вітчизняної війни І ступеня, медалями «За оборону Ленінграду», «За перемогу над Німеччиною». Після війни Борис Олександрович закінчив біологічний факультет Московського державного університету. Його наставниками на кафедрі зоології хребетних були відомі вчені, професори: С. І. Огнєв, О. М. Формозов, Г. П. Дементьєв, Є. С. Птушенко.
До уваги краєзнавців, археологів, істориків – видання «Археологічні з’їзди в Україні» (2004), підготовлене археологом С. П. Юренко (в минулому співробітницею Полтавського краєзнавчого музею). Книга висвітлює передумови і мету скликання археологічних з’їздів, як явища наукового і громадського життя Російської імперії др. пол. ХІХ – поч.. ХХ ст., напрями досліджень, актуальних для того часу.
Наша талановита і принципова колега пані Галина Галян стала лауреатом міської премії імені Миколи Ярошенка у номінації «Наукові праці та дослідження в галузі мистецтва».
І ми всі, її колеги та друзі, вважаємо, що це цілком заслужена нагорода. Бо «Листи з Америки» ( книга, за підготовку якої вона отримала премію), - не просто сімейна чи дружня переписка з американською художницею Катериною Кричевською-Росандіч з відомого роду Кричевських. Основа книги, - листування пані Катерини з відомими музейниками, художниками, мистецтвознавцями і науковцями. А кожен лист – фрагмент життя не лише конкретної людини, а цілого соціуму, - щоденність наших сучасників, які, маючи спільні інтереси, живуть, працюють і виявляють свої таланти. Приємно, що серед них і наша Галя Галян – етнограф, культуролог, музеолог, автор серії книг про народне мистецтво та книги «Розповіді про мистецьку родину Кричевських». І до цього достойного переліку нещодавно додались «Листи з Америки». З чим усі ми її щиро вітаємо.
 |
 |
Біографічні відомості про видатного літописця Самійла Величка досить бідні. Залишаються нез’ясованими до кінця питання стосовно його походження, освіти, кола знайомих, зв’язків із тогочасними історичними подіями тощо. У більшості дослідники використовували лише ту інформацію, яку сам С. Величко подав про себе на сторінках свого твору. Однак жоден дослідник, який працював з його «Літописом», не заперечував той факт, що Самійло Величко був високоосвіченою людиною. Величезне коло джерел, літературних прозових, поетичних, релігійних творів, зразки періодичних видань, якими він послуговувався та використовував у «Літописі» свідчать, що крім української, він вільно володів польською, латинською, німецькою, а також церковнослов’янською і російською мовами. Ряд науковців, працюючи над темами власних досліджень, випадково або в результаті цілеспрямованого пошуку натрапляли на книги, підписані рукою Самійла Величка, який на той час був канцеляристом Війська Запорозького.
Цього року орнітологічна колекція музею поповнилась новим експонатом – опудалом самця жовни чорної (дятла чорного) Dryocopus martius L. з родини Дятлових, ряду Дятлоподібних. Птаха знайдено 2020 р. у долині р. Грунь між селами Хитці і Броварки Гадяцького району. У залі № 4 відділу природи у вітрині «Фауна соснового лісу» вже експонується жовна чорна, - особина жіночої статі. Чучело виготовлене на Ростовській таксидермічній фабриці ще у 1959 р. Також у залі представлені інші види з орнітологічної колекції: крутиголовка, жовна сива, дятел великий строкатий, дятел середній, дятел малий, жовна зелена, дятел білоспиний. Останні два представники занесені до Червоної книги України.
Детальніше:Нове надходження до орнітологічної колекції музею. Жовна чорна
Більше 70 років минуло з того часу, коли закінчилася Друга світова війна (1939-1945). Фронтовими дорогами пройшло не лише доросле населення, але й діти. Це були діти воєнних літ. Скільки славних імен! Воістину якась невичерпна енергія і цілеспрямованість були закладені в юнацтві пори жорстокого двобою з фашизмом.
Серед тих, хто героїчно боровся із загарбниками, був і наш полтавець – у майбутньому – син полка Микола Фомич Печененко, спогади якого зберігаються у фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
У житті дитини від колиски до юності вагоме місце займають ігри, розваги та іграшки. Українська народна іграшка має велику значущість як своєрідний атрибут дитинства, глибинний за своєю символікою, простий у застосуванні та необхідний у дитячому віці, вона є не тільки витвором мистецтва, окрасою й оберегом оселі, святковим подарунком, а й, безперечно, виступає об’єктом гри, виховання і розвитку дитини. Тематика, образи і зміст іграшок різних народів відображають особливості їхньої праці, побуту.
Детальніше:Відкриття виставки «Народна іграшка Полтавщини. Історія. Мистецька традиція. Сучасність»
Довгий і непростий життєвий шлях випав на долю цієї видатної людини. Пережитий у дитинстві голодомор, рання втрата батька-шахтаря, фронтова юність, важке поранення у 1941-му, наслідки якого відчував усе життя. Після війни молодий комуніст, нагороджений бойовими орденами і медалями, Микола Руденко мав усі передумови для стрімкого кар’єрного злету. Видавши першу поетичну збірку «З походу», в 1947 році він був прийнятий у Спілку письменників України, призначений відповідальним секретарем видавництва “Радянський письменник”, редактором журналу “Дніпро”, а невдовзі став секретарем парткому СПУ і членом Київського міськкому КПУ.
У центрі Полтави на Круглій площі (діаметр 345 м) височить будинок Петровського Полтавського кадетського корпусу (архітектор − В. Стасов, керівник робіт архітектор − М. Бонч-Бруєвич). Споруду завершили зводити і урочисто відкрили в 1840 р. Це завершило цілісний архітектурний ансамбль площі у стилі класицизму.
Військовий навчальний заклад був створений за ініціативи Малоросійського військового губернатора Миколи Григоровича Рєпніна. Першим директором став генерал-майор В. Ф. Святловський.
З Полтавщиною тісно пов’язаний видатний український скульптор, майстер станкового та монументального портрету Олександр Ковальов (18 (31) грудня 1915, Рогачов, Білорусь – 18 грудня 1991, Київ). За значний мистецький доробок, створений майже за п’ятдесят років творчої діяльності, його відзначено званнями «Лауреат Сталінської премії СРСР» (1950), «Народний художник УРСР» (1963), «Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка» (1975), «Народний художник СРСР» (1979). Серед галереї робіт Олександра Олександровича переважають твори присвячені відомим письменникам, поетам, композиторам: М. Лисенку (1965, м. Київ), О. Пушкіну (1962, м. Київ; 1970, м. Нью-Йорк), М. Рильському (1968, м. Київ; 1972, с. Романівка Попільнянського району Житомирської області), І. Карпенку-Карому (1969, Музей-заповідник «Хутір Надія», с. Миколаївка Кіровоградського району Кіровоградської області), Л. Ревуцькому (1989, с. Іржавець Ічнянського району Чернігівської області), Т. Шевченку (1991, м. Біла Церква Київської області). Створив він і пам’ятник Миколі Гоголю, що знаходиться на території Національного музею-заповіднику М.В. Гоголя в селі Гоголеве Шишацького району Полтавської області.
Детальніше:До 105-річчя від дня народження Олександра Олександровича Ковальова
Наближається час, коли на ринках з’являться безліч зелених пухнастих товарів – новорічних ялинок і сосен. Деякі з них будуть куплені і принесуть радість і свято людям. Але не всі… Біда в тому, що останніми роками занадто вже багато з’явилося «бізнесменів», які намагаються заробити на новорічних деревах. Але на всіх них не вистачає покупців. На початку грудня нинішнього року співробітниця відділу природи нашого музею, навідуючись до одного із об’єктів природно-заповідного фонду Полтавського району, несподівано дізналася, куди поділася частина минулорічних непроданих ялинок… Їх відвезли у ліс і викинули. Прямо в упаковці.
