Події
Фотолітопис Полтави розпочав відлік у середині ХІХ ст. Його формували як місцеві фотографи, так і прийшлі. Окреме місце належить фотомитцям, які залишили рідний край і розкрили свій потенціал за його межами. Серед останніх — А.М. Павлóвич.
Анатолій Миколайович Павлóвич народився 19 жовтня 1880 р. у Полтаві в сім’ї колезького радника. Його батько Микола Лукич Павлóвич закінчив історико-філологічний факультет університету Св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), з 1871 р. служив учителем грецької мови та класним наставником у Полтавський першій чоловічій гімназії (сучасний Полтавський науковий ліцей № 3), у тому ж закладі в 1878 р. став інспектором (пробув на цій посаді до 1900 р.). За бездоганну службу мав дві нагороди — Орден Св. Станіслава ІІІ ступеня та Орден Св. Анни ІІ ступеня.
26 листопада 2020 року Полтаву відвідала Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджанської Республіки Ельміра Ахундова. Дипломат зустрілася з головою Полтавської обласної державної адміністрації Олегом Синєгубовим, мала бесіду з місцевими підприємцями, познайомилася з роботою вищої школи обласного центру.
Згідно з програмою візиту висока гостя відвідала Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, який є одним із найважливіших об’єктів туристичної галузі області. Ельміра Ахундова оглянула експозицію «Унікальні предмети у зібранні музею «Скарбниця», художнє оздоблення зали № 22, а також збірки етнографічного та археологічного розділів. У розмові з директором закладу, заслуженим працівником культури Олександром Супруненком Посол Азербайджанської Республіки висловилася за нарощування культурно-туристичного співробітництва між народами двох країн.
27 листопада згадуємо головного архітектора Полтави Лева Семеновича Вайнгорта, який народився цього дня 1912 року. Непересічна особистість, гарний професіонал, він мислив стратегічно і завжди забезпечував на майбутнє шанс нашому місту, працював на збереження його архітектурної та історичної індивідуальності, людяності, дружності і привітності до полтавців.
Небезпечна для життя дійсність, атмосфера тотального страху у Радянському Союзі 30-50-х рр. багатьох архітекторів змусила поступатися професійними і людськими принципами задля збереження себе і рідних. Настанови радянського державного керівництва не обговорювалися, а були обов’язковими до виконання. Звісно, Лев Семенович, як головний архітектор Полтави 1939-1970 рр., ризикував, відстоюючи своє бачення відбудови повоєнної Полтави. Якимось дивом вдалося йому вкладати свої ідеї у свідомість керівників міста, які, у свою чергу, просували їх далі нагору. Ніхто не позаздрив би Вайнгорту.
Детальніше:До річниці з дня народження Лева Семеновича Вайнгорта
Чи не найвидатнішим гончарем опішненського осередку ХХ століття є Іван Архипович Білик (1910-1999), член спілки художників СРСР, заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії ім. Данила Щербаківського та Національної премії ім. Тараса Шевченка.
Гончарній справі Іван вчився у дядька Якова Пічки, працював самостійним майстром в артілі «Червоний керамік», у 1933-1938рр. – служив у лавах Червоної армії, потім до початку війни гончарював у опішненській артілі. Пройшов важкими шляхами Другої світової, п’ять разів був поранений, нагороджений орденом «Червоної Зірки», кількома медалями, мав інвалідність.
Розбудова Української державності тісно пов’язана з реалізацією ідеї розбудови Української самостійної національної церкви. Напередодні та за часів незалежності Православна церква в Україні разом із державою пройшла складний шлях, який завершився наданням Томосу. (Томос (грец. τόμος) – указ синоду і/або глави помісної православної церкви з важливих питань церковного устрою або віровчення; останнім часом найчастіше стосується рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві).
Детальніше:Духовні пастирі Полтавського регіону (завершення).
24 (10) листопада 1900 року у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії (нині Веселинівка Київської обл.) народилася Параска Іванівна Власенко – українська майстриня народного декоративного розпису, багатогранний талант якої розкрився у кількох царинах художнього мистецтва.
Дівчинка з багатодітної не багатої родини змалечку була привчена до роботи. Так проявився її хист до вишивання. Спочатку Параска працювала по наймах, вишивала за плату, а в 13 років її взяли до килимово-вишивальної майстерні, яка діяла у рідному селі дівчинки.
Перший нарком оборони УРСР Василь Пилипович Герасименко народився 24 квітня 1900 р. у с. Велика Бурімка Золотоніського повіту Полтавської губернії (зараз Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.) Ще малим хлопцем разом з матір’ю переїхав на Кубань, де закінчив сільську школу, потім – двокласне училище у Катеринодарі. З 1912 р. наймитував у заможних селян.
З 1918 р. у лавах Червоної армії, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. У 1922 р. Герасименко закінчив курси командного складу РСЧА, служив командиром роти і командиром батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу. Згодом закінчив Об'єднану військову школу в Мінську (1927 р.) та Військову академію РСЧА ім. М. Фрунзе (1931 р.).
23 листопада 2020 р. минає річниця від дня народження Марії Башкирцевої, талановитої художниці, письменниці, життя якої пов’язане з Полтавщиною.
Марія Костянтинівна Башкирцева народилася 1858 р. у селі Гавронці Диканського повіту у родині полтавського предводителя дворянства Костянтина Павловича Башкирцева та його дружини Марії Степанівни, уродженої Бабаніної. На жаль, сім’я розпалася, і майбутній художниці довелося переїхати в маєток дідуся на Харківщину. Дід був високоосвіченою людиною й прищепив своїй онуці потяг до знань, любов до читання. Рідні всіляко піклувалися про розвиток здібностей дівчинки. А природа обдарувала її не лише вродою, але й розумом, талантами, працелюбністю. Вже в ранній юності Марія володіла кількома іноземними мовами: французькою, англійською, італійською, грецькою, звичайно ж, російською й українською. Дівчина цікавилася історією, філософією, природознавством. Але чи не найбільші здібності виявляла у малюванні, музиці та співах. Юна дворянка мріяла стати співачкою. Її голос заслужив високої оцінки відомого у Франції професора з вокалу Вартеля, який пророкував дівчині видатні успіхи на оперній сцені.
22 листопада 1900 року в Полтаві сталася неординарна подія, яка відобразилася на благоустрою міста − відкриття централізованого водопроводу. Довгий час джерелами водопостачання населення виступали поверхневі води (річки Ворскла, Лтава, Чорна та інші) та різного типу колодязі, часто без накриття. Якість питної води в них не відповідала санітарно-гігієнічним нормам, ставила під загрозу життя і здоров’я полтавців, гальмувала соціально-економічний розвиток міста. У 1890 році за дорученням Полтавського військово-санітарного товариства вода з колодязів Полтави та річкова з Ворскли була досліджена лікарем Ф.А. Гофшнейдером. З його висновку слідує: «Загальний результат полягає в тому, що з оглянутих 49 колодязів міста Полтави придатних виявилося 10, сумнівних 6, а 33 непридатних…Вода у річці Ворскла забруднена…є підозрілою і не повинна бути дозволена до вживання в місті , при пануванні в ньому епідемічних захворювань від пошесті – як вогнище зарази, що сприяє поширенню захворювань».
Віртуальна фотовиставка «У сьомі роковини Революції Гідності: полтавське обличчя київського Майдану»
Віртуальна фотовиставка «У сьомі роковини Революції Гідності: полтавське обличчя київського Майдану».
(За матеріалами фотозйомки учасника Майдану М. І. Назаренка, м. Миргород).