Події
В газеті української громади Америки «Свобода» ( Нью Йорк) № 9 від 28 лютого 2020 року надрукована стаття «Листи Кричевської - Росандіч» про книгу, видану Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського разом з видавництвом «АСМІ» минулого року.
6 червня громадськість Полтавщини вітала зі щорічним професійним святом працівників засобів масової інформації України. Завдячуючи багатогранності журналістської діяльності, увага до неї не зводиться лише до суто офіційного відзначення конкретної календарної дати. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського продовжує ознайомлювати відвідувачів сайту з матеріалом про видатних діячів Полтавщини, життєвий шлях яких, тією чи іншою мірою, пов’язаний із професійною журналістикою. Чільне місце серед них заслужено посідає професійний публіцист Симон Васильович Петлюра.
Початок професійної журналістської діяльності майбутнього лідера Української революції Симона Петлюри припадає на 1902 р., коли він вимушено перебував на Кубані. Упродовж 1904–1905 рр. С. Петлюра мешкав у Львові, де друкувався у кількох відомих часописах Східної Галичини («Літературно-науковий вісник», «Записки Наукового товариства імені Шевченка» й ін.). Там він познайомився з М. Грушевським, І. Франком, В. Гнатюком.
Детальніше:Симон Петлюра – журналіст і редактор тижневика «Слово» (1907–1909 рр.)
Міжнародна спільнота 17 червня відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Цього року він проходить під гаслом «Вирощуємо майбутнє разом», яке символічно підходить до теми нашої розвідки. Адже лісосмуги – це перш за все зелені насадження піввікових, вікових дерев, які можна вважати майбутнім сільськогосподарського поля, яру, балки чи спустошеної рівнини. Призначення таких насаджень дуже широке: захист посівів від суховіїв, чорних бур, поліпшення водного режиму ґрунту й запобігання його ерозії, підвищення врожайності сільськогосподарських культур та покращення на полях мікроклімату, снігозатримання, боротьби з дефляцією та збереження і покращення родючості ґрунтів. Все частіше сухі сильні вітри з’являються на території не тільки Полтавщини, а й усієї України. Нещодавно у Київській області люди могли відчувати на собі їх дію, коли з вітром у повітрі опиняються дрібні часточки ґрунту, це, не наче, справжні пилові бурі. Саме лісосмугам у цьому випадку відводиться основна захисна роль.
Нещодавно жителькою Полтави Коломієць Нелею Миколаївною до музейної колекції передано хатню ікону «Господь Вседержитель» початку ХХст. Така ікона в «шумі» (прикрашена фольгою) традиційно знаходилася на покуті в хаті. Святиня належала бабусі – Хмелик Єфросинії Петрівні (1890 – 1970), яка проживала в Опішні Зіньківського повіту Полтавської губернії. Вона й зберігала її у радянський час. У роки Голодомору Єфросинія Петрівна з сімейною реліквією переїхала до родини доньки Любчич Євдокії Іванівни, котра мешкала в Полтаві. За спогадами Нелі Миколаївни, ікона завжди стояла в кутку бабусиної кімнати. Однак у 1960-х почала її переховувати, оскільки, після знищення Преображенської церкви на Базарній площі, що знаходилася поруч, побоювалась подальших релігійних утисків. Затим справою збереження ікони опікувалася онука.
Розповідь піде про інвентар сарматського поховання кінця І – першої половини ІІ ст. н. е. з кургану в с. Павлівка Кобеляцького району Полтавської області, виявленого за випадкових обставин у 1954 р. Вціліла частина речового комплексу цього поховання збережена відомою полтавською музейницею, краєзнавцем і археологом Г. О. Сидоренко (1918–1984). Галина Олексіївна за свій 40-річній музейній стаж вважала ці речі чи не найцікавішими з-поміж виявлених у своїй польової практиці, але, на жаль, так і не змогла опублікувати їх за життя.
Відомості про знахідку стародавніх речей у кургані надійшли до Полтавського музею влітку 1954 р. А на початку серпня того ж року Галина Олексіївна змогла домогтися виїзду на Кобеляччину. Завданням її відрядження було встановлення умов, за яких знайдене захоронення, і збір інформації про нього.
На нашому сайті, у розділі Видавнича діяльність
Доступна для ознайомлення електронна версія книги «Заслужений художник Української РСР Іван Михайлович Віцько»
Іван Віцько (1930-2011) – український майстер по порцеляні і кераміці, член НСХУ, заслужений і народний художник України, лауреат премії імені Катерини Білокур, уродженець села Крутий Берег поблизу Полтави.
Профільне навчання у Миргороді та Львові, досвід праці на провідних підприємствах порцелянової галузі України впродовж другої половини ХХ століття – Баранівському (1951-1953, 1959-1964) і Полтавському (1964-1984) заводах, дозволив художнику долучитися до світових мистецьких процесів у дизайні порцеляни.
15 червня 2020 року – напередодні Дня медичного працівника України – до фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського надійшли матеріали, присвячені видатному лікарю-хірургу, своїм життям і діяльністю пов’язаному з Полтавщиною, Миколі Скліфосовському. У великій папці – копії документів, листів, різноманітні публікації з архівів та музейних установ України, Росії, Молдови. Збирав їх протягом тривалого часу полтавський лікар, Відмінник охорони здоров’я України Микола Пономаренко. Також він передав до краєзнавчого музею чорнильне приладдя початку XX ст. з будинку Скліфосовських у Яківцях під Полтавою. Незабаром ця реліквія буде вміщена в експозиції.
11 червня 2020 року співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського взяли участь у відкритті онлайн-виставки «Історія одного портрету», розгорнутої в літературно-меморіальному музеї І. П. Котляревського.
Центральне місце в експозиції займає портрет полтавця – георгіївського кавалера – Кузьми Демченка з родиною на тлі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Упорядники виставки, зокрема, мистецтвознавець Кім Скалацький, колекціонери-благодійники В’ячеслав Скрябін та Сергій Козлов розповіли про історію живописного твору, а також про пошукову роботу, яка допомогла встановити імена зображених людей.
Нещодавно фондова колекція музею поповнилася продукцією фабрики, яка за останні кілька років стала одним із провідних підприємств Полтавщини та лідером галузі в Україні (керівник – Олег Хардін).
За рік фабрика випускає до двадцяти мільйонів пар шкарпеток. Її продукція поширюється в найбільших торгівельних мережах України та експортується за кордон – в Польщу, Францію, Іспанію, Італію, Румунію, Угорщину, Португалію, Молдову, Данію, Білорусію, Чехію, Німеччину.
Шкарпеткова фабрика – перше українське підприємство, що уклало контракт з «Компанією Волта Діснея» щодо використання персонажів діснеївських мультфільмів в оздобленні полтавської продукції.
До вашої уваги пропонується фоторепортаж Сергія Харченка із виробничих та конструкторських підрозділів підприємства.
