120 років тому в селі Милюшки Новоаврамівської волості Хорольського повіту Полтавської губернії (нині село Мелюшки Хорольської територіальної громади Лубенського району Полтавської області) була зроблена унікальна знахідка. Мешканець села Тимофій Свербигуз на городі своєї садиби знайшов уламки кварцу, що містили золото, і передав їх до земської управи. Щоденне Харківське видання «Южный край» 9 серпня 1902 р. повідомляло про цю подію: «…куски кварцу були узяті у «барулі» (яр) на землі, яка раніше належала поміщику Александрову. В них були часточки золота у вигляді блискіток та крупинок». Далі зазначалось про дослідження, проведені комісією у сусідніх ярах на землях поміщиків Лобаса і Боровиковського і знаходження там кварцу з часточками золота. Хорольська повітова земська управа доставила ці знахідки до Полтавської губернської земської управи. При дослідженні професором Московського університету В. І. Вернадським виявилось, що вони складаються з жильного білого кварцу з дрібними включеннями свинцового блиску і являють собою багатий кварцем самородок золота. Вага всіх уламків кварцу із золотом складала 13,5 г, окрема штучно сплющена пластинка золота, також з домішками кварцу важила 1,5 г.
У цьому ж році В.І. Вернадський разом із першим завідувачем природничо-історичного музею М.О. Олеховським за завданням Полтавської земської управи зробили попередній огляд місцевості, де було знайдено золото. Ними було встановлено, що садиба знаходиться на мисі розмитої другої тераси у долині річки Хорол поблизу русла з його рукавів, і геологічна будова всієї цієї місцевості є звичайною для більшої частини губернії.
В.І. Вернадський висунув декілька гіпотез, щодо походження знахідки. Перша – найбільш ймовірна – принесено з іншої місцевості людиною, друга – знайдене золото належить до валунних відкладів, переміщених льодовиком, і остання – вказує на знаходження золотоносних шарів нижче моренних відкладів. В.І. Вернадський пропонував детальніше дослідити місцевість, хоча і зазначав, що золотоносні жили на Полтавщині малоймовірні. Враховуючи пропозицію вченого, Полтавська губернська земська управа, як зазначено у доповіді земському зібранню, запланувала провести комплекс геологічних досліджень, зокрема, нижніх частин прісноводного мергелю, який у Хорольському повіті стає більш піщаним і містить валуни різних порід, для встановлення золотоносності шарів, які складаються не з північних, а з місцевих порід, а також обстежити на золотоносність піски у руслі річки Хорол поблизу Милюшок, у руслах Дніпра і Псла в місцях виходу кристалічних порід та взагалі кристалічних порід Полтавської губернії. Для проведення цих робіт був розроблений кошторис, що складав 1500 рублів. На сьогодні не відомо, чи проводились зазначені дослідження.
Через чотири роки після знахідки В.І. Вернадський знову зацікавився її долею. Він звернувся до М.О. Олеховського з проханням повідомити йому про публікації з цього питання у місцевій пресі. У надісланій листівці він писав: «Шановний Михайле Олександровичу! Чи не можете мені повідомити, було що-небудь у пресі про Полтавське золото [Хорольське]? Здається, недавно була стаття Падалки чи в Рідному краю, чи в Громадській думці. Чи не можете повідомити, в якому №? Ваш В. Вернадський». Поштова листівка від 20 жовтня 1906 р. зберігається у секторі документів фондів Полтавського краєзнавчого музею. Відповідь завідувача музею В.І. Вернадському на цей час не встановлена. У часописі «Рідний край» і газеті «Громадська думка» допису історика, краєзнавця Л.В. Падалки щодо хорольського золота не знайдено.
Література: В.І. Вернадський і Україна: з листування. Кн.2: К – Я. Офіційне. Родинне. / [авт. та упоряд.:С.М. Кіржаєв, К.Є. Новохатський, Л.М. Яременко]. – К., 2019. – С. 242, 253, 254; Полтавскому губернскому земскому собранию ХХХІІІ очередного созыва Губернской земской управы доклады 1902 года. – Полтава: Тип.- Лит. Торг. Дома «Л.Фришберга», 1902. – С. 289 – 292.
Світлана Кигим – старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу природи ПКМ імені Василя Кричевського
