Події у музеї

3 березня відзначається Всесвітній день дикої природи, а в українському народному календарі - свято вівсянки, назване в честь маленької жовтенької пташечки - одного із символів весни. Як відомо, наші пращури вважали, що саме з птахами з Вирію на землю поверталася найчарівніша пора року. Тому їх закликали, приказуючи: "Жайвір, жайвір, жайворонки, летіть у рідну сторонку, весну зустрічати, зиму проводжати". А ще співали веснянки, водили хороводи, готували обрядові страви. Починався обряд зустрічі весни на Полтавщині на Стрітення та тривав аж до Зелених свят.

23 03 04 ptahy01

На початку березня у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять уславленого козацького літописця Самійла Величка. Ім’я автора одного з найбільших монументальних творів української історії ХVII ст., поза всяким сумнівом, належить до числа великих українців, хоча сама його постать залишається маловивченою.
Один із найвідоміших дослідників «Літопису» Самійла Величка В. О. Шевчук досить образно висловився про літописця: «Схований у сутінках минулого чоловік», – називаючи створений ним твір «грандіозним історичним панно». Відома дослідниця Т. Г. Таїрова-Яковлєва називає його біографію «суцільним вигаданим міфом».

23 03 04 velychko

Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника – професійне свято літераторів. Повна його назва – Всесвітній день миру для письменника. Це свято відзначається не лише письменниками, а вважається професійним святом усіх представників «четвертої влади».

Хоч професія письменника з’явилась багато століть тому, майстри слова отримали своє свято лише у 1986 році на засіданні 48 конгресу Міжнародного Пен-клубу – правозахисної організації, яка об’єднує професійних письменників, які працюють в різних жанрах літератури.

23 03 02 rogov

Експозиція Кременчуцького краєзнавчого музею поповнилася новим експонатом. Це рідкісна в наших краях срібна візантійська монета. Мова йде про міліарісій періоду правління Іраклія І (610-641 рр.).

Монета була випадково знайдена в розмиві лівого берега річки Сухий Кобелячок (ліва притока р. Дніпро) на західній околиці с. Кобелячок Кременчуцького району Полтавської області навесні 2019 року.

Увів монету в науковий обіг на одній з наукових конференцій у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського кременчуцький історик та журналіст Володимир Ейсмонт, подавши її опис у збірці «СТАРОЖИТНОСТІ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ПОДНІПРОВ’Я 2020. (Збірник наукових праць. Полтава – Харків, ТОВ «Майдан», 2020).

23 03 02 moneta01

3 березня викладачі та студенти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка організували для абітурієнтів Фестиваль професій. На одній із локацій, організованій колективом кафедри історії України, виступила завідувачка сектору науково-дослідного відділу фондів Оксана Сулима. Одинадцятикласники Полтавської загальноосвітньої школи №8 мали нагоду дізнатися про переваги роботи у музеї та спробували свої сили у заповненні уніфікованого паспорту.
Бажаємо усім випускникам знайти свій шлях у житті!

23 03 03 abiturient01

Алла Олексіївна Моруженко – відомий український  археолог, доктор історичних наук, доцент, дослідниця пам’яток Лісостепу скіфського часу, народилася 13 травня 1937 року на Донеччині. Навчалася на історичному факультеті Харківського університету (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Будучи студенткою та  ученицею Б. А. Шрамка, приймала участь в експедиційних польових дослідженнях, що і викликало захоплення археологією, визначило подальший професійний шлях у житті.

23 03 02 morijenko

«Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять». У кого смачніші вареники сьогодні, у перший день весни, з’ясовувала з учасниками етнографічного заходу «Сторінками брошури «Вареники. Галушки» із серії «Традиційні полтавські страви» М. Пісцова, завідувачка етнографічного відділу. Мова йшла про різновиди варених виробів з борошна, які досліджували авторки Наталія Сахно та Марія Пісцова на основі аналізу анкет мешканців Полтавщини про побутування і приготування страв народної української кухні в родинах респондентів. Учасники переглядали світлини, фрагменти фільмів, слухали пісні та різні цікавинки, які свідчили про те, що вареники – одна з найулюбленіших страв в Україні та найвідоміших у світі. Це традиційний святковий наїдок на відміну  від щоденних, не менш смачних галушок. Про походження страв, та їхніх назв, різновиди потрібного тіста та начинок, традиції використання в обрядах  та зміни у рецептурі в процесі виготовлення та споживання борошняних виробів на території Полтавщини в останні десятиліття була розповідь.
Захід відбувся у бібліотеці-філії 5 у рамках музейно-педагогічної програми «Етнографічні студії з Полтавським краєзнавчим».

23 03 01 varenyky01

Лютневою революцією 1917 називають ряд подій лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії. Це й поклало початок Української революції 1917-1921 років, коли український народ шукав шляхи та основи побудови власної державності.
Хронологія основних подій березня 1917: 3-4.03 – утворення Центральної ради як представницького органу київських українських громадських організацій. 7.03 – обрання проводу Центральної ради: голова – М. Грушевський, заступники – Д. Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижановський. Публічна підтримка шляху на територіальну автономію України з боку громадських і політичних організацій.

23 03 01 vysavka01

В останній день зими, 28 лютого, учні полтавських шкіл та гості нашого міста разом із співробітниками науково-дослідного експозиційного відділу археології та завідувачкою науково-дослідного відділу реставрації Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського провели інтерактивний захід «У пошуках втраченого скарбу».
Учасники заходу почули захоплюючу розповідь про всесвітньовідому сенсаційну археологічну знахідку XX ст. на Полтавщині – Малоперещепинський «скарб», що належить до найцінніших надбань давньої культурної спадщини України і вважається найбагатшою за складом і обсягом знахідкою середньовічних коштовностей у Східній Європі. Розповідь була доповнена презентацією фоторяду предметів зі складу «скарбу».
Діти та дорослі долучилися до виготовлення паперових та пластилінових моделей предметів зі скарбу, які із задоволенням взяли собі на згадку про цю зустріч.
Науковці музею щиро вдячні всім учасникам заходу за тепле спілкування і взаєморозуміння. Захід пройшов у рамках музейної програми: «Археологічні студії з Полтавським краєзнавчим» за підтримки «Шелтер Полтава».

23 02 28 skarb01

До 457-річчя Другого Литовського Статуту

Судочинці на значній частині території сучасної України послуговуалися трьома Литовськими Статутами (кодексами писаних прав для населення Великого князівства Литовського) протягом трьох століть (середина XVI ст. - середина ХІХ ст.). Мешканці Полтавського полку, які претендували на високий статус в соціальній їєрархії, також наполягали на тому, щоб їх судили за артикулами Литовських Статутів. Таким чином щодо козаків застосовували ті ж самі законодавчі норми, по яких судили шляхтичів. Чим шляхетне походження так приваблювало представників ранньомодерного суспільства? Невже вони керувалися просто марнославством?

Річ у тім, що за шляхтичем Литовський Статут закріпив низку конкретних прав, які кожній сучасній людині видаються безумовними. Що входило до переліку цих привілеїв? З’ясувати ці питання нам допоможе Другий Литовський Статут, який вступив в силу за короля Сигізмунда ІІ Августа 1566 р. (див. зображення 1). Третій розділ цього кодексу регулював права шляхти. Зупинимося на основних з них. Шляхтич міг вільно розпорядитися своїм маєтком: продати, подарувати, заставити в борг, поміняти (артикул 33). Шляхтич, на противагу решті населення, користувався презумпцією невинуватості (артикул 7). Тобто він в очах суду законослухняна особа, доки не буде доведено його вину. Шляхтич мав свободу виїхати за кордон для наук, навчання, лікування і взагалі «ліпшого щастя», за винятком держав, з якими точилася війна (артикул 13).

23 02 28 pechetka

26 лютого 2023 р. виповнилося 110 років від дня народження відомого українського археолога, одного з провідних фахівців в області ранньослов’янської археології Євгенії Володимирівни Махно.
Вона народилася в Єлисаветграді (нині м. Кіровоград) в 1913 р. у сім’ї вчителя. Після закінчення семирічної школи у 1928–1932 рр. навчалася на соціально­економічному факультеті Кіровоградського інституту соціального виховання. По тому викладала історію і  суспільствознавство в середніх школах сс. Кремінне та Лісоводи Вінницької області. У 1935 р., вона стала студенткою другого курсу історичного факультету Київського державного університету, який закінчила в 1939 р. Проте, вже з 1938 р., Євгенія Володимирівна почала працювати в Інституті археології: спочатку за договором в археологічній експедиції М. К. Каргера, а по закінченню навчання – штатним співробітником. У 1940 р. Є. В. Махно вперше очолила експедицію з обстеження  пам’яток зарубинецької та черняхівської культур на півдні Київської області (разом з М. Л. Макаревичем).

23 02 28 mahno01