Події
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка пишається досягненнями кафедри образотворчого мистецтва психолого-педагогічного факультету. Теперішні та колишні науково-педагогічні працівники – митці високого фахового рівня. Очолює колектив народний художник України, член Національної спілки художників України та Національної спілки архітекторів України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, Полтавської премії імені С. Величка А. Є. Чорнощоков. Серед членів кафедри – голова правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України, кавалер орденів Св. Рівноапостольного князя Володимира та Св. Архистратига Божого Михаїла УПЦ КП, лауреат премії імені М. Ярошенка Ю. О. Самойленко; член Національної спілки художників України, лауреат премії імені М. Ярошенка О. К. Тарасенко; член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, кандидат педагогічних наук Т. В. Саєнко; член Національної спілки художників України, лауреат премії імені М. Ярошенка, кандидат педагогічних наук Ю. А. Мохірєва; лауреат премії імені М. Ярошенка В. С. Бабенко, кандидат педагогічних наук Т. В. Батієвська; архітектор С. А. Маслова, діловод І. В. Тофан.
Діяльність викладачів спрямована на висококваліфіковану підготовку молодих фахівців. На кафедрі велику увагу приділяють формуванню широкого світогляду та естетичних смаків учителів-митців, почуття патріотизму.
На виставці представлені роботи викладачів, студентів та випускників кафедри образотворчого мистецтва ПНПУ імені В. Г. Короленка, це близько 100 творчих робіт від 50-ти митців.
Виставка працюватиме з 19. 02. 2021 по 19. 04. 2021.
19 лютого 2020 року архітектурно-реставраторська спільнота Києва попрощалася зі своїм колегою Сергієм Ясеновичем Халепою. Такі непоправні втрати завжди болючі, сум стискає серце, і повернути час неможливо. Людина пішла з життя, залишаючи своїх друзів, товаришів, колег, а передусім, родину у стані іншого виміру, вже без Сергія, коли життя розпочало новий відлік часу і виток подій.
Передчасний відхід за вічну межу світлих і розумних завжди супроводжується болем і стійкою впевненістю, що надто рано завершився земний шлях, що багато справ залишилися невиконаними, що не усі плани здійснилися. Проте, змінити вже нічого неможливо, і тепер треба жити лише з пам’яттю і сумом, не зраджуючи минулого та не забуваючи спільний досвід.
Детальніше:Сергій Халепа. На спомин про реставратора Полтавського губернського земства.
У науковій бібліотеці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відділ літератури, присвячений спортивній тематиці, містить праці фахівців Центру олімпійських досліджень та олімпійської освіти, а також краєзнавців Полтавщини: А. Ломова, В. Григор’єва, І. Лядського та ін. Новим приємним дарунком до розділу з рук одного з авторів Світлани Михайлівни Джали стала книга «Спортивна Новосанжарщина Івана Джалого минуле і сьогодення», створена на основі особистого архіву талановитого спортсмена, керівника спорткомітету, відділу фізичної культури і спорту при Новосанжарському райвиконкомі І. Джалого (1938 – 2006).
Далекого 1989 року для 40-ї армії СРСР закінчилася велика афганська епопея. Ми втратили багатьох українців, полтавців загиблими. Вічна їм пам'ять. Побратими ж, напередодні дня виведення радянських військ з Афганістану, згадують ту війну, аналізують все, що довелося пережити. Моджахеди, партизанська війна, рейди у гори, каравани, допомога антитерористичній операції на Сході України… Полковники Юрій Цомартов та Дмитро Бородай відверто і чесно діляться своїми фронтовими спогадами. Це варто знати і пам’ятати. Бо, з нами завжди віднині буде відгомін Афганістану.
Андрій Барабаш − науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Катерина Штепа − науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Володимир Дряпак − науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Події Української революції були тривалий час табуйованою темою в радянській історіографії. Системою терору і фальсифікації радянська влада намагалася нівелювати українське суспільство та її лідерів. З особливою прискіпливістю більшовицький режим формував стереотипи щодо українських діячів, які відіграли переломну й визначальну роль для України. До цієї когорти потрапила родина Софії й Олександра Русових, які з початком розбудови політичного життя в Україні брали активну участь у національному пробудженні українського суспільства.
Діяльність родини Русових була багатогранною. Софія Русова займалася педагогікою, письменством, разом із сестрою відкрила у Києві перший дитячий садок, влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи, в той же час була під постійним наглядом поліції за зв’язки із російськими революційними колами. Вона була близько знайома із сім’єю відомого українського письменника М. Старицького, діти якого відвідували її дитячий садок і який познайомив сестер із родиною українського композитора М. Лисенка та інших видатних діячів української культури, членів Старої Громади - М. Драгомановим, В. Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, О. Русовим та ін. [5, с. 82]. Її чоловік, Олександр Русов, займалася громадською, культурною і просвітницькою діяльністю, видав перше повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Головним напрямом його наукової діяльності, починаючи з другої половини 70-х років XIX ст. і до кінця життя, стала статистика. О. Русов, як статистик, мав часті переїзди: Чернігів, Ніжин, Херсон, Одеса, Київ, разом із ним переїздила до названих міст його родина [8, с. 57].
|
|
|
Детальніше:Родина Русових у національно - політичному житті полтавців на зламі XIX-XX ст.
Відомий полтавський фотограф Валерій Черкас протягом 60 років гідно представляє наш край в історичних, мистецтвознавчих та періодичних виданнях. Найбільш енергійні роки його життя були віддані обласній газеті «Зоря Полтавщини», де його влучні фоторепортажі, що супроводжувалися журналістськими замітками, часто були у пригоді мені і моїм колегам при побудові експозицій.
Фото-мистець створив літопис «Сорочинського ярмарку», не пропустив жодного із майже півсотні ярмаркувань на батьківщині Миколи Гоголя, завжди презентував нові художні виставки у музеях, галереях, фіксував неординарні акції та церемоніали.
Героєм музейної експозиції «Ми пам’ятаємо тебе, Афганістан» є полтавець, кавалер двох орденів Червоної Зірки полковник Михайло Кудряшов. У 1984 р., у розпал Афганської війни він служив у 180-у мотострілецькому полку, єдиному, у якому на озброєнні були бойові машини піхоти.
І тому жодна серйозна бойова операція не проходила без участі полку. 20 квітня 1984 р. розпочалася велика армійська операція в урочищі Панджшер. Після потужної артилерійської підготовки танки і БМП залишилися біля підніжжя, а піхота рушила в гори. Багато хто з солдатів не був підготовлений до ведення бою в гірських умовах. Бійці падали зі скель у провалля, підривалися на протипіхотних мінах, хворіли на гепатит і черевний тиф. Бійців постійно обстрілювали душмани. Та все ж одне з найбільших формувань Ахмед-шаха було ліквідоване. За той бій М.М. Кудряшова командування подало до нагородження Золотою Зіркою Героя. Та десь в окрузі через бюрократичну тяганину загубилися документи.
Детальніше:До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
Починаємо публікацію матеріалів, присвячених 130-ти річчю музею під хештегом #ПКМВК_130_РОКІВ
У липні минулого 2020 р. виповнилося 120 років від дня народження нашого земляка Володимира Автономовича Грінченка (1900–1948) – відомого археолога-дослідника, музейного працівника, до певної міри краєзнавця 2-ї чв. XX ст., який розпочав свою наукову і трудову діяльність у Центральному пролетарському музеї Полтавщини (сучасному Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського).
Володимир Грінченко належить до плеяди науковців, імена яких повернулися до нас із забуття вже на сучасному етапі історії. В. А. Грінченко та його колега О. К. Тахтай належали до одного покоління українських археологів, мали схожі долі, але у кожного вони були по-своєму трагічні. Обидва прийшли до Полтавського музею на поч. 1920-х рр. молодими початківцями-археологами, які час від часу, а далі постійно обіймали посади лаборантів археологічного відділу музею, виконуючі збиральницькі завдання у відрядженнях, обидва потрапили до колеса сталінських репресій.
Детальніше:До 130-річчя Музею. Доля археолога-полтавця (В. І. Грінченко)
Незабаром Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського відзначатиме ювілей – 130-річчя з часу заснування. До пам’ятної дати разом із другом музею, полтавським фотомайстром Володимиром Коротковим ми підготували фотогалерею «Музей − яким його бачиш ти». Щомісяця відвідувачі сайту можуть знайомитися з роботами Володимира Сергійовича, присвяченими музею. А це і репортажні знімки, і поетичні замальовки, і фіксація окремих деталей архітектурного обличчя нашого закладу у різні пори року.
На думку Володимира Короткова, своєю зображувальною мовою фотографії не лише привертають увагу до пам’яток історії та культури, запрошують помилуватися ними, але й змушують замислитися над тим, яку безцінну спадщину передали нам предки, спонукають до збереження і вивчення надбань минулого.
Нещодавно до колекції музею надійшла нова випадкова археологічна знахідка – фібула пізньосарматського часу, знайдена на селищі черняхівської культури в ур. Чорненьке поблизу с. Турбаї на Глобинщині. Її передав до музею офіцер, учасник ООС на Сході України Роман Бодаква.
Фібула належить до числа доволі поширених прикрас-застібок пізньосарматської епохи. Такі фібули з’явилися після бурхливих подій сер. ІІІ ст. н. е. – так званих Скіфських війн – і походять з античних міст Північного Причорномор’я. Відомі вони у степових сарматських похованнях, могильниках Криму, Подунав’я та Північного Кавказу.
Детальніше:Нові надходження до музею: Фібула з околиць с. Турбаї