Події
У 1962 році на території Більського городища юним краєзнавцем, учнем школи № 6 міста Полтави Віктором Кльоцом, був знайдений бронзовий меч. Ця унікальна річ зараз знаходиться в експозиції відділу археології нашого музею.
Єдиний Меч доби пізньої бронзи на “зрубно-бондарихінській” території знайдений на Більському городищі. Датується цей тип мечів періодом 1250–1100 рр. до н. е.
Для українського хазяїна величезне значення у господарстві здавна відігравала худоба. Тому особливо шанованими в народі були небесні покровителі домашніх тварин святі Харлампій і Власій, яких православна церква вшановує 23 (10) і 24 (11) лютого відповідно. На Полтавщині ж дні цих двох святих мучеників об’єднали і відзначали 24 лютого під назвою Харлампія.
Святий Влас, єпископ Севастійський, за переказами опікувався дикими птахами і звірями, тож у народних уявленнях святий мученик вважався покровителем худоби, особливо корів. Святого Харлампія, який був єпископом у місті Магнізія, також вшановували на Полтавщині як заступника свійських тварин.
Детальніше:До Дня святого Власія і Харлампія – покровителів худоби
23 лютого 2021 р. старшим науковим співробітником відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Оленою Халимон був проведений еко-поетичний урок «Квітковий віночок Лесі Українки». На масовий захід, що відбувся у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського, завітали студенти І курсу Полтавського державного аграрного університету.
Леся Українка палко любила світ природи та майстерно зображала його у своїх творах. Найулюбленішою її квіткою була конвалія, якій дівчина присвятила свій однойменний вірш, написаний ще у 13-річному віці. А всього в її творах згадуються понад 100 видів рослин. Об'єктами еко-поетичного уроку були вибрані лише весняні квіти, про які Леся Українка писала
Полтава завжди притягувала увагу непересічних зодчих. З часів утворення губернії терени міста ставали експериментальним полігоном для втілення творчих задумів архітекторів. Не виключенням стали і міжвоєнні роки ХХ століття, коли Полтава черговий раз реконструювалася і перетворювалася у «соціалістичне» місто. Детально дізнатися про ці процеси було б непросто, аби не ґрунтовна праця харківського архітектора Олександра Касьянова «Про проект реконструкції м. Полтави», опублікована 1938 року у 3 числі часопису Архітектура Радянської України.
Автор допису, Олександр Михайлович Касьянов, за життя набув неабиякої професійної значущості як архітектор-містобудівник, науковець, освітянин. Харківська спільнота пам’ятає його як головного архітектора повоєнного Харкова 1943–1950 років, автора генеральних планів відбудови та реконструкції міста 1930-х і 1945 років.
22 лютого 2021 року виповнюється 2015 років з дня народження Левка Івановича Боровиковського (22.02.1806, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії – 06.12.1889, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії) - українського поета-романтика, фольклориста, етнографа, філолога.
Народився у небагатій дворянській родині. Навчався до 1826 р. у 1-й Полтавській гімназії. У 1826 – 1830 рр. навчався на філософському факультеті Харківського університету. У 1838 – 1855 рр. викладав історію, російську словесність та латинську мову у гімназіях та інших навчальних закладах. Розквіт поетичної творчості припадає на 1830 – 1840-і рр. В цей час створено багато балад, пісень, віршів, дум та байок. Найвідоміший твір – балада «Маруся» (1829) – вільна переробка балади В.Жуковського «Светлана». За життя була опублікована лише одна книга «Байки й прибаютки» (1852), написана живою народною мовою. Збирав народні пісні, прислів’я, повір’я, працював над словником української мови. Один з найперших перекладачів творів О.С.Пушкіна та А.Міцкевича українською мовою. Творчий доробок Боровиковського Л.І. складав понад 600 байок. Укладав словник української мови (роботу над ним не закінчив).
Детальніше:До 215-річчя Л. І. Боровиковського, українського поета, етнографа.
Серед славної когорти вчених, що розробили наукову базу заходів по боротьбі з посухою, чільне місце належить агроному-практику, знавцю степового господарства, першому досліднику ґрунтових вод Олександру Олексійовичу Ізмаїльському (22.02.1851 – 01.11.1914). Він народився 22 лютого 1851 р. у Петровському повіті Саратовської губернії в родині небагатого дворянина. Навчався в Петровському реальному училищі, потім у Московській землеробській школі. У 1870 р. вступив до Петровської землеробської і лісової академії, а після закінчення став її позаштатним асистентом при кафедрі зоології. У 1879 р. О. О. Ізмаїльський жив у Херсоні, де працював викладачем і завідував фермою Херсонського земського сільськогосподарського училища. З 1883 р. О. О. Ізмаїльський переїхав до Полтавської губернії, де обійняв посаду управителя великого маєтку князя В. С. Кочубея в Піщано-Балясному. Господарство було у занедбаному стані, тож науковцю прийшлося докласти чимало зусиль, щоб зробити його зразковим. Жив Олександр Олексійович на хуторі Дячкове Полтавського повіту поблизу Диканьки (тепер – с. Дячкове Диканського району). Там і створив лабораторію з дослідження ґрунтів, у якій вивчав динаміку вологи в ґрунті. Дослідник сконструював спеціальний бур для взяття глибинних проб ґрунту, що отримав назву буровий інструмент системи О. О. Ізмаїльського. До речі, прилад та наукові праці вченого демонструвалися на Всесвітній виставці у Парижі у 1900 р.
Детальніше:Дослідник степового землеробства (до 170-річчя від дня народження О. О. Ізмаїльського)
Назви експонатів музею відтворюють широку палітру лексичного багатства української мови, де поєднуються сучасні наукові терміни з історизмами, а неологізми співіснують із застарілими назвами (архаїзмами).
Пропонуємо Вам долучитися до інтерактивного спілкування в межах музейного простору: розгадувати ребуси, плутати музейним лабіринтом, відповідати на запитання вікторини, пройти тестування.
Мета – збагатити особистий словниковий запас, розширити знання про рідний край, зацікавитися музейним надбанням.
Зупиняйте картинку відео і відповідайте. Приємних вражень.
Олена Устименко – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу освітньої роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Використані інтернет ресурси:
Ребуси українськоюhttp://rebus1.com/ua/
Нашу віртуальну виставку ми назвали «Чорнобривці Володимира Малика». «Чорнобривці» - так називався незакінчений роман Володимира Малика. «Чорнобривці» - так назвав книжку спогадів батька її упорядник - син Олександр Володимирович Сиченко. І світлини відомого лубенця, фотохудожника Володимира Білоуса - це теж спогад про відомого письменника і напрочуд добру людину В. Малика.
Основною для письменника стала тема вітчизняної історії від сивої давнини до найновіших часів. Літературознавці ще напишуть про Малика, про галерею його образів – від князів України-Руси й гетьманів, про особливості мови, що схожа на мелодику українських дум і пісень, про віршований доробок… Напишуть про його двобої з радянською цензурою, адже в ті роки українська історія звужувалася до теми возз’єднання України з Росією та колиски трьох братніх народів.
Саме тут, у тисячолітніх Лубнах, що на Полтавщині, жив і творив Володимир Малик, автор пригодницьких та історичних романів.
Полтавщина вважає Володимира Малика своїм письменником, бо саме тут, в Лубнах, що розкинулися на березі привітної Сули, він почав професійно писати, хоча батьківщиною його є Київщина.
Володимир Сиченко (справжнє прізвище письменника) узяв за псевдонім дівоче прізвище дружини - Малик. Узяв, як вона пророкувала - на щастя. Вона загадала, що цей псевдонім принесе її чоловікові успіх на літературній ниві і не помилилася.
Закінчивши в сусідньому селі Ясногородці середню школу, в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті почав складати перші вірші. Відвідував літературний гурток при журналі «Молодий більшовик» (з 1944 року «Дніпро»).
Існує думка, що туризм зародився з появи святих місць. Так, зокрема, люди з’їжджалися з усієї Греції на олімпіади. Але де туристи там і провідники, тобто екскурсоводи. Тобто перші «спеціалісти з екскурсійного супроводу» з’явилися, обслуговуючи гостей олімпіад і гладіаторських боїв. Вони не лише проводили до місць, де відбувалися основні події, але й розповідали про хід змагань, історії успіхів їх учасників, проводили до храмів, допомагали з облаштуванням на нічліг і організацією харчування.
Без супроводу не проходили хрестові походи і подорожі паломників. У Італії провідників-екскурсоводів називали «чичероне», порівнюючи їх красномовство з майстерністю філософа Цицерона. Часто так заробляли собі на прожиття місцеві хлопчаки.
День 18 лютого 2013 р. увійде в новітню історію України як день багатотисячної мирної ходи учасників Євромайдану до Верховної Ради України. Демонстранти ставили завдання відстояти Конституцію 2004 р. і вимагали покарати винних у розстрілах на Майдані та викраденні і катуванні активістів Революції Гідності. Та шлях колоні перепинили міліцейські автомобілі і кордони внутрішніх військ.
Почалися сутички. До того ж силовики піднялися на дах будинку по вулиці Інститутській і кидали шумові гранати та стріляли з рушниць. Протестувальники споруджували барикади. Під час сутичок з «тітушками» та беркутівцями один із нападників вистрелив з обріза в обличчя Ігорю Сердюку, внаслідок чого він загинув на місці.
 |
 |