Події
Полтаві завжди таланило на митців – видатних і обдарованих, які лишили у місті часточку своєї душі, творчого хисту і, насамперед, мистецьких витворів, що з часом стали невід’ємними деталями міського середовища. У Полтаві містянину комфортно жити, бо оточують його гарні будинки на нешироких вулицях і чудові пам’ятники у зелені парків. Як би стрімко не змінювалося місто у ХХІ столітті, а все ж залишаються непорушними точки багаторічного тяжіння полтавців: не затираються часом, не знищуються війнами, не знецінюються сучасними нуворишами. На цих підвалинах ґрунтується усвідомлення важливості кожного своєрідного історичного «каменю буття» Полтави.
Вже 95 років полтавці вшановують пам’ять великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка біля його пам’ятника, що стоїть у Петровському парку, навпроти будинку Полтавського губернського земства (нині краєзнавчий музей). Невипадковим є це місце, адже обидві споруди втілюють національні погляди прогресивної частини полтавської громади. Їх сусідство є матеріалізованою концентрацією суспільного запиту містян на своє, українське. Саме тут утворилася одна з точок опори Полтави.
З 12 по 21 березня 2021 р. у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського Буде проводитися обласний патріотично-партнерський проєкт «Добровольці», присвячений Дню українського добровольця. У ньому беруть участь громадські активісти, представники влади, ЗМІ, кадети Полтавського Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікації та інформатизації.
До свята підготовлено виставку «Доброволець», частиною якої є стенди «Загинули, захищаючи територіальну цілісність України». На них представлена інформація про 213 наших земляків, що загинули, захищаючи Батьківщину з 2014 р. по березень 2021 р. Вони розроблені за хронологічним принципом, за датою загибелі воїна,старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Іриною Тарасу. Також працівники музею Наталія Кузьменко, Ірина Тарасу, Олександр Лимар постійно ведуть облік загиблих, тримають зв'язок з районами області, ОТГ, військкоматами.
Стенди є частиною оформлення патріотичних заходів, які відбуваються в музеї, інших культурно-освітніх закладах міста та під час обласних урочистостей. Головна мета створення своєрідного меморіалу, так само, як і заходу «Добровольці» загалом – збереження пам’яті про загиблих земляків.
Ознайомитися з їх змістом може кожен відвідувач сайту та офіційних сторінок у соціальних мережах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
10 березня група науковців Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського здійснила методичну поїздку до Кременчука, маючи на меті розширити свої знання про промислові та культурні об’єкти цього чудового міста. Ми відвідали ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», де ознайомилися із музеєм історії цього підприємства, а також мали змогу оглянути виробничі цехи з будівництва товарних вагонів і пасажирських потягів. Адміністрація ПАТ організувала змістовну екскурсію і передала книги про завод у подарунок до бібліотеки музею. Гостинно прийняли нас колеги із Кременчуцького краєзнавчого музею. І, хоча більша частина його експозиційної площі наразі ремонтується, цікаво було оглянути виставки експонатів із фондових колекцій та робіт місцевих народних майстрів. Вчений секретар музею пані Олена Коваленко провела чудову оглядову екскурсію історичною частиною міста. Ми прогулялися набережною Дніпра, поспілкувалися із живою природою у Міському саду. На закінчення поїздки завітали до справді європейського за духом свічкового заводику «Candy Light», який залишали із купою незабутніх вражень і придбаних сувенірів. Дякуємо усім, причетним до організації цього цікавого і змістовного заходу!
Науковий співробітник наукової бібліотеки Світлана Капко.
Детальніше:Науковці музею здійснили методичну поїздку до Кременчука
9 березня 2021 р. минуло 207 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ранком навпроти Полтавського краєзнавчого музею, біля пам’ятника видатному митцеві й синові України зібралися полтавці. Відбулися урочистості за участю голови Полтавської обласної державної адміністрації Олега Синєгубова, голови Полтавської обласної ради Олександра Біленького. До церемонії вшанування долучилися працівники закладів культури і освіти, громадські діячі, журналісти.
Прозвучали рядки з безсмертних поезій Кобзаря, музичні твори. Представники влади разом із іншими присутніми поклали живі квіти до підніжжя монументу й вклонилися пам’яті геніального просвітника народу.
Щорічно в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського до Шевченківських – 9-10 березня – днів ми готуємо виставки.
Цього року представляємо вірші, щоденник та повісті Т. Г. Шевченка й книги, написані про українського генія.
Твори Т. Г. Шевченка ввійшли до найцінніших надбань світової культури. Вони перекладені багатьма мовами, викликають цікавість і захоплення у різних країнах.
Науковці присвятили Великому Кобзарю серйозні дослідження, письменники – художні та художньо-публіцистичні праці.
Жоден із довідників не згадує це ім'я. Хто ж вона, авторка 39 робіт, які зберігаються у фондовій збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського? Нічого про неї не було відомо, окрім підпису «П. Коршун» в кутку кожного твору. Роботи художниці представлені портретами олійними фарбами (портрет Лялі Убийвовк та учасника Кронштадтського повстання моряків 1905 р., полтавця О. П. Салашного), акварелями та графічними роботами, на яких зображені руїни воєнного міста та його відбудова, портретні зображення учасників молодіжного антифашистського підпілля, депутатів Верховної Ради та портрет народної поетеси Марфи Бондаренко, виконаний на папері різнокольоровими олівцями.
Тривалий час жодної інформації про автора віднайти не вдавалось, аж доки зовсім з іншої нагоди не розпочалося вивчення повоєнного архіву музею і, зокрема, особових справ його працівників.
Художника П. Д. Мартиновича зараховують до кола «великих майстрів реалістичного мистецтва другої половини ХІХ ст., таких як М. Пимоненко, С. Васильківський, С. Світославський, О. Сластьон, К. Костанді, П. Левченко [2, С. 79]». Народився Порфирій Денисович 25 лютого (07 березня за новим стилем) 1856 р. в с. Костянтинівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Він був сином секретаря повітового суду. Ще дитиною виявив художні здібності. Бажання професійно навчатися малюванню привело юного Порфирія до Санкт–Петербургу, де 1873 р. він успішно склав вступний екзамен в Академію мистецтв.
Уявлення про талант художника можна скласти вже завдяки його раннім роботам. Привертає увагу, наприклад, автопортрет молодого П. Мартиновича (див. світлину), який він виконав для свого друга М. Бруні. Впадають в око специфічні елементи зовнішності митця – його нетипова для 1870-х рр. зачіска та «гоголівський» ніс, через які Мартинович неодноразово наражався на глузування столичних мешканців.
Детальніше:До 165-річчя з дня народження Порфирія Мартиновича
На щедрій полтавській землі, у Градизьку, 6 березня 1931 р. народився Білаш Олександр Іванович – видатний український композитор жанрів класичної та популярної музики.
Виріс у селянській родині. Сашка дуже любила бабуся, називаючи його «мій єдиний місяць у небі». Мама, Євдокія Андріївна (у дівоцтві Тонкошкур), гарно співала, батько Іван Опанасович, колгоспний бухгалтер, добре грав на балалайці, гітарі та інших інструментах. Любов до пісні і музики вони передали сину. Свою першу скрипку маленький Сашко втопив у колодязі бо… «нявчала, мов кіт»… А згодом він уже перевертав віника й удавав, що грає. Відомий градизький майстер-музика Антон Гапоненко зробив для Сашка гармошку.
Детальніше:До 90 – річчя від дня народження Олександра Івановича Білаша
4 березня 2021 р. у залі №22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбулася презентація нових видань з археологічної тематики, присвячених 100-річчю від дня народження видатного вченого археолога Бориса Андрійовича Шрамка. До участі у заході запросили колег науковця, співробітників музейних установ, представників ЗМІ.
Присутні згадали основні віхи життя Б. А. Шрамка, його досягнення як вченого. Свою діяльність він пов’язав з Харківським університетом і містечком Більськ на Полтавщині. Археологічні розвідки Бориса Андрійовича, на думку директора історико-культурного заповідника «Більськ» Ігоря Короста, засвідчили: Більське городище можна асоціювати зі стародавнім містом Гелон. Цей висновок вважається авторитетним в середовищі науковців.
Майже двісті років тому у Петербурзі відбувся виступ декабристів – перший відкритий збройний виступ проти самодержавства і кріпосництва. «Гармати Ісакіївської площі, − писав Герцен, − розбудили ціле покоління. До цього часу ніхто не вірив у можливість політичного повстання, що зі зброєю в руках пішло в атаку на велетня імператорського царизму».
Діяльність декабристів припадає на першу чверть ХІХ століття, період, коли після закінчення Вітчизняної війни 1812 року, уряд Росії проводив відверту реакційну політику. Наступали часи аракчеєвського режиму. Після захисту Батьківщини 1812 р. повернулись додому офіцери і солдати, яким обіцяли після перемоги чимало привілеїв, звільнення від кріпацтва, але обіцянки були «забуті».
Побувавши у Європі, кращі сини Вітчизни, вихідці з багатих дворянських сімей стали замислюватись над тим, чому більшість селян-хліборобів є власністю кріпосників. Тяжкі умови кріпаків змушені були визнати навіть представники вищої влади нашого краю. Малоросійський генерал-губернатор Полтавської губернії князь Репнін-Волконський Микола Григорович у листі до царя Олександра І писав: «Законом визначено число днів, протягом яких селяни зобов’язані працювати на поміщика, але скільки і якої роботи – не сказано. Тому й трапляються зловживання, тому й бунтують» (князь Репнін – рідний брат майбутнього декабриста С. Г. Волконського).
