Миколу Панасовича Сидоренка (1926 – 2018) знали без винятку всі музейники Полтавщини. Як працівник науково-методичного відділу, він об’їздив всю область, був знайомий з проблемами всіх музейних установ, опікувався їх діяльністю.

Серед колег по Полтавському краєзнавчому музею імені Василя Кричевського він був авторитетом у роботі і житті, до кого зверталися за консультацією і допомогою. Крім того, Микола Панасович багато років сумлінно виконував обов’язки голови музейної ветеранської організації.

Друга світова війна застала юного Миколу вдома у с. Глуховому Полтавського р-ну, тут же він перебував під час нацистської окупації. Декілька разів його намагалися відправити на роботу до Німеччини, але йому вдавалося втікати. Згодом розповідав, що якось декілька годин просидів у болоті. Одразу після визволення разом з односельцями – таким ж хлопчаками, які за період окупації доросли до призивного віку, потрапив на призовний пункт, але його відправили додому. Згадуючи ті дні, Микола Панасович сумно посміхався: його пожаліли, бо 17 років юнакові виповнювалося тільки у листопаді, і це, врешті-решт, врятувало йому життя, адже інші хлопці загинули під час форсування Дніпра.

Військова доля занесла Миколу Панасовича до зенітної артилерії, у лавах якої він пройшов шляхами України, Румунії, Угорщини. Закінчив війну сержантом, командиром гармати. Під час зустрічей з молоддю, він завжди наголошував, що не був на передовій, тому не має бойових нагород, але що таке війна відчув на собі і повторювати такий досвід нікому не бажає. У роботі завжди наполягав на необхідності висвітлення правди про війну музейними засобами.

Завжди приязний і люб’язний, підтягнутий і уважний, готовий допомогти – таким ми будемо пам’ятати «музейного дідуся» – Миколу Панасовича Сидоренка.