Друга світова війна (1939–1945) – найжорстокіший і найкривавіший воєнний конфлікт в історії людства, що перекинувся на територію України на світанку 22 червня 1941 року. Тоді у ході важких прикордонних боїв у районі Дубно, Луцька, Бродів радянські війська були вщент розбиті наступаючими частинами німецького Вермахту.
Фактично втративши управління і зв’язок, Червона Армія з величезними втратами почала відкочуватися на Дніпровський рубіж. Неподалік Умані, Києва, Мелітополя у велетенські оточення («котли») тоді потрапило близько 1 млн радянських вояків. І все ж, долаючи запеклий спротив радянських військ, тодішній нацистській Німеччині та її союзникам вдалося окупувати Україну лише за рік – у липні 1942 року. У ході відступу 1941–1942 років тільки на території України Червона Армія втратила до 70% свого особового складу. Лише у полон потрапили мільйони червоноармійців, яких нацисти зігнали до 180 концтаборів, створених в Україні; 1,8 млн із них було знищено.
Україна опинилася в епіцентрі війни і зазнала колосальних втрат – до 9 млн осіб. Людські жертви України виявилися більшими, аніж жертви у війні Великої Британії, Канади, США та Франції разом узятих. За весь період війни в Україні дощенту або частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл. Зокрема Київ було знищено на 85%, Харків – на 70%, колосальних руйнувань зазнали Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Тернопіль. На руїни перетворилося 2 млн будинків, унаслідок чого 10 млн людей залишилися без даху над головою. За тодішнім курсом валют, збитки України сягнули 100 млрд доларів.
Суцільною трагедією стали для громадян України роки, проведені під нацистською окупацією. За період окупації Україна втратила понад 5 млн цивільних громадян, з яких 1,5 млн – євреї. Масові страти почалися з перших днів німецько-радянської війни. Нацистські айнзацкоманди майже повністю знищили єврейські громади Львова, Дрогобича, Луцька, Рівного, Житомира, Харкова та десятків інших міст України. 2,4 млн українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Після війни 200 тис. із них не побажали вертатися до Радянського Союзу, обґрунтовано побоюючись переслідування з боку радянського режиму. У жовтні 1944 року, після його відновлення на всій території України та незважаючи на колосальні жертви у війні, українці продовжували зазнавати втрат уже після її закінчення. Масові репресії тривали до самої смерті Й. Сталіна.
Радянські танки Т-26, підбиті у боях під Дубно, 23–29 червня 1941 року
Німецький дивізіон «Вікінг» у районі Умані, серпень 1941 року
Полонені червоноармійці в таборі Уманська Яма, 1941 рік
Окупований німецькими військами Київ, вересень1941 року
Українські селяни залишають рідні оселі, серпень 1941 року
Колона радянських військовополонених під Полтавою, 1941 рік
Колона радянських військовополонених під Кременчуком, 1941 рік
Червона Армія залишає Київ, вересень 1941 року
Поховання тіл розстріляних у Бабиному Яру, 1 жовтня 1941 року
Реквізиція худоби у населення України, між 1941–1943 роками
Остарбайтери біля вагонів перед відправкою до Німеччини >на примусові роботи
Харківське село палає у вогні, літо 1943 року
Радянські військовополонені у таборі на Сумщині, 1943 рік
Руїни будівлі Головпоштамту на Хрещатику в Києві, 1944 рік
За матеріалами вітчизняних Internet-видань:
1. Україна у Другій світовій війні // https://www.unn.com.ua/uk/news/1463636-fotoarkhiv-ukrayina-u-drugiy-svitoviy-viyni;
1. Українська друга світова 1939–1945 рр. // https://www.ww2.memory.gov.ua/livoberezhzhya-radyanskyj-nastup-1943/