До 130-річчя від дня пам’яті І. К. Зайцева, російського та українського художника-портретиста.

Іван Кіндратович Зайцев (1805-1890) був сином художника-кріпака із Пензенської губернії. Батько, Кіндрат Зайцев, був управителем маєтку та художником поміщика Ранцова. В обов’язки старшого Зайцева входило фарбування підлоги, розписи стелі. Писав він навіть ікони, портрети і декорації для домашнього театру Ранцова.

У роду Зайцевих було кілька поколінь іконописців, художників, тому малий Іван охоче споглядав малюнки у панській бібліотеці. Він робив копії з гравюр, малював портрети, пейзажі, багато читав.

Батько Івана, помітивши в сина здібності до малювання, випросив у свого пана дозвіл віддати хлопця для навчання в малювальну Арзамаську школу Ступіна, у якій Зайцев пробув з 1823 по 1827 рік. Однак мав покинути науку, бо пан його не заплатив ані копійки за навчання. Доля, проте, сприяла Івану Зайцеву. Після смерті першого свого власника він потрапив до наступного, який, живучи в Петербурзі і спостерігаючи здібності юнака до малювання, спершу віддав його на навчання до французького художника, а потім у 1830 році дав відпускну для вступу до Академії мистецтв. У 1831-1837 роках Зайцев навчався у Петербурзькій академії мистецтв, по закінченні якої здобув звання некласного (вільного) художника.

За часи перебування в Академії Зайцев отримав дві срібні медалі: першу – за автопортрет, другу – за малюнок групи натурників.

Займався І. К. Зайцев приватними замовленнями: створив три ікони для Орловського собору та копії портретів сучасників. Залишилися унікальні спогади Зайцева про перебування Тараса Шевченка у Василя Ширяєва у Санкт-Петербурзі на початку 30-х років XIX століття. Іван Кіндратович писав: «Я нерідко бував у Василя Ширяєва, і ми розмовляли вечорами. Іноді я в нього читав і декламував твори Пушкіна і Жуковського. В цей час у сусідній кімнаті, біля розчинених дверей, завжди стояли двоє хлопчиків, років шістнадцяти-сімнадцяти, учні хазяїна, які були в нього на побігеньках, розтирали фарби і малювали потроху, поки вчитель не дозволив їм відвідувати академічні класи. Все, що я читав, хлопчики слухали дуже уважно. Чому ж, запитають мене добрі люди, я розповідаю так докладно про якихось хлопчиків? Тому, відповім я, що один із них став згодом улюбленим малоросійським поетом, – то був Тарас Шевченко і друг Тараса – Федот Ткаченко».

Івана Кіндратовича запрошували багатії писати портрети членів родин. В одній заможній Санкт-Петербурзькій сім’ї художник познайомився з гувернанткою Глафірою Іванівною й одружився з нею.

Одруження і нестача коштів змусили Зайцева відмовитися від суто художньої роботи і перейти до більш забезпеченої педагогічної діяльності. Він став учителем малювання у 1-му Санкт-Петербурзькому кадетському корпусі (1839-1847). Потім через хворобу Іван Кіндратович Зайцев переїхав до Полтави, де й провів решту свого життя.

Із 1848 року Зайцев викладав малювання в Петровському Полтавському кадетському корпусі впродовж 37 років (1848-1878). Цікаво, що кадетам викладали двоє художників: Іван Зайцев і Василь Волков.

1890 року художник Іван Кіндратович Зайцев пішов із життя. У його доробку – кілька зображень старої Полтави. Окремі полотна зберігаються в Полтавській галереї мистецтв ім. М.Ярошенка.

20 10 11 zaycev01

20 10 11 zaycev01

20 10 11 zaycev01