Видатний український актор Степан Йосипович Шкурат народився 8 січня 1886 р. у Кобеляках. Сім’я Шкуратів, де росло четверо дітей, не відзначалася заможністю та ще й втратила батька-годувальника, коли Степанові було дванадцять. Раннє наймитування, тяжка праця за невелику платню спонукали хлопця шукати відраду у мистецтві. Юнаком Степан Йосипович почав грати на сцені Народного дому. Першою великою роллю став Микола у «Наталці Полтавці», згодом були Іван Карась, Солопій Черевик, Хома Брут, Гнат Голий, Сила Ларівон − ціла низка народних образів зібрав у сценічний доробок молодий кобеляцький пічник.

У 1910 р. сім’я Шкуратів переїхала до Ромен, тоді – Полтавської губернії. На сцені місцевого театру Степана швидко помітили, а місцева поміщиця навіть запропонувала фінансувати його навчання професійному співу. Але не склалося. Нелегке життя, десятки театральних та кінематографічних образів, прагнення досягти майстерності стали відмінною школою у кар’єрі актора.

Вже в Ромнах Шкурат познайомився з Іваном Кавалерідзе. Молодий чоловік гарної статури з виразним обличчям, розумними, добрими очима, з гучним голосом та дотепним словом спочатку привернув його увагу, а самобутній талант актора з народу спонукав запросити його зніматися у кіно.

Іван Петрович довірив Степану Йосиповичу ролі в фільмах «Злива», «Перекоп», «Штурмові ночі», «Коліївщина», «Повія», «Григорій Сковорода». Саме Шкурата він бачив у ролі Миколи в «Наталці Полтавці» (1936 р.), хоча акторові на той час було вже 50 років. У наступній звуковій екранізації опери «Запорожець за Дунаєм» (1937 р.) С. Гулака-Артемовського Шкурат відмінно зіграв роль Карася.

Олександр Петрович Довженко, шукаючи актора на драматичну роль Опанаса Трубенка в «Землі», теж зупинив вибір на Шкураті. Згодом режисер запросив Степана Йосиповича у фільми «Іван», «Аероград» і «Щорс».

Образ денщика Потапова у «Чапаєві» приніс Степану Йосиповичу звання Заслуженого артиста РРФСР (1935 р.) і те, що зараз називали б мемом – фразу: «Брат Митько помирає, юхи просить…»

Його охоче знімали відомі кінорежисери й початківці на Київській, Одеській, Мінській, Тбіліській кіностудіях. Уміння Шкурата глибоко проникати у суть образу, однією-двома характерними деталями виразити його своєрідність робили Степана Йосиповича блискучим виконавцем і невеликих епізодичних ролей. Кожна з них була цікавою, помітною у фільмі, завершеною. Згадати хоча б його старого фрезерувальника Кобозу (фільм «Секрет рапіда») або селянина-одноосібника Степана (фільм «Штурмові ночі»), бідняка Юхима (фільм «Каховський плацдарм»), середняка Панаса Кандибу (фільм «Фата моргана»).

У багатьох фільмах знімався С.Й. Шкурат і у повоєнні роки. Зокрема у фільмі "Тарас Шевченко" він – старий кобзар, рибалка (фільм "Зірки на крилах"), вартовий ("Тривожна молодість"), матрос Єгор Силич ("Ластівка"), провідник ("Дорогою ціною"), чесний, порядний соцький Кирило ("Повія") тощо.

У акторській біографії Шкурата понад 30 кінофільмів. Ролі головні й епізодичні. Персонажі позитивні й негативні, різні за віком, професіями, світобаченням. І у кожному з них лишалася часточка душі Степана Йосиповича у спадок прийдешнім поколінням. За багаторічну плідну працю в українському кінематографі С.Й. Шкурату в 1971 р. присвоєно звання Народного артиста УРСР.

Будучи вже відомим актором, Степан Йосипович продовжував мешкати у Ромнах. Тут залишив по собі пам'ять доброї, лагідної, чуйної до чужої біди людини. Упокоїлася душа його 26 лютого 1973 р.

Наталія Кузьменко, старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського