До 135-річчя С. Й. Шкурата

Видатний український актор Степан Йосипович Шкурат народився 8 січня 1886 р. у Кобеляках. Сім’я Шкуратів, де росло четверо дітей, не відзначалася заможністю та ще й втратила батька-годувальника, коли Степанові було дванадцять. Раннє наймитування, тяжка праця за невелику платню спонукали хлопця шукати відраду у мистецтві. Юнаком Степан Йосипович почав грати на сцені Народного дому. Першою великою роллю став Микола у «Наталці Полтавці», згодом були Іван Карась, Солопій Черевик, Хома Брут, Гнат Голий, Сила Ларівон − ціла низка народних образів зібрав у сценічний доробок молодий кобеляцький пічник.

У 1910 р. сім’я Шкуратів переїхала до Ромен, тоді – Полтавської губернії. На сцені місцевого театру Степана швидко помітили, а місцева поміщиця навіть запропонувала фінансувати його навчання професійному співу. Але не склалося. Нелегке життя, десятки театральних та кінематографічних образів, прагнення досягти майстерності стали відмінною школою у кар’єрі актора.

Вже в Ромнах Шкурат познайомився з Іваном Кавалерідзе. Молодий чоловік гарної статури з виразним обличчям, розумними, добрими очима, з гучним голосом та дотепним словом спочатку привернув його увагу, а самобутній талант актора з народу спонукав запросити його зніматися у кіно.

Іван Петрович довірив Степану Йосиповичу ролі в фільмах «Злива», «Перекоп», «Штурмові ночі», «Коліївщина», «Повія», «Григорій Сковорода». Саме Шкурата він бачив у ролі Миколи в «Наталці Полтавці» (1936 р.), хоча акторові на той час було вже 50 років. У наступній звуковій екранізації опери «Запорожець за Дунаєм» (1937 р.) С. Гулака-Артемовського Шкурат відмінно зіграв роль Карася.

Олександр Петрович Довженко, шукаючи актора на драматичну роль Опанаса Трубенка в «Землі», теж зупинив вибір на Шкураті. Згодом режисер запросив Степана Йосиповича у фільми «Іван», «Аероград» і «Щорс».

Образ денщика Потапова у «Чапаєві» приніс Степану Йосиповичу звання Заслуженого артиста РРФСР (1935 р.) і те, що зараз називали б мемом – фразу: «Брат Митько помирає, юхи просить…»

Його охоче знімали відомі кінорежисери й початківці на Київській, Одеській, Мінській, Тбіліській кіностудіях. Уміння Шкурата глибоко проникати у суть образу, однією-двома характерними деталями виразити його своєрідність робили Степана Йосиповича блискучим виконавцем і невеликих епізодичних ролей. Кожна з них була цікавою, помітною у фільмі, завершеною. Згадати хоча б його старого фрезерувальника Кобозу (фільм «Секрет рапіда») або селянина-одноосібника Степана (фільм «Штурмові ночі»), бідняка Юхима (фільм «Каховський плацдарм»), середняка Панаса Кандибу (фільм «Фата моргана»).

У багатьох фільмах знімався С.Й. Шкурат і у повоєнні роки. Зокрема у фільмі "Тарас Шевченко" він – старий кобзар, рибалка (фільм "Зірки на крилах"), вартовий ("Тривожна молодість"), матрос Єгор Силич ("Ластівка"), провідник ("Дорогою ціною"), чесний, порядний соцький Кирило ("Повія") тощо.

У акторській біографії Шкурата понад 30 кінофільмів. Ролі головні й епізодичні. Персонажі позитивні й негативні, різні за віком, професіями, світобаченням. І у кожному з них лишалася часточка душі Степана Йосиповича у спадок прийдешнім поколінням. За багаторічну плідну працю в українському кінематографі С.Й. Шкурату в 1971 р. присвоєно звання Народного артиста УРСР.

Будучи вже відомим актором, Степан Йосипович продовжував мешкати у Ромнах. Тут залишив по собі пам'ять доброї, лагідної, чуйної до чужої біди людини. Упокоїлася душа його 26 лютого 1973 р.

Наталія Кузьменко, старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського

21 01 08 shkurat01

21 01 08 shkurat02 21 01 08 shkurat02

21 01 08 shkurat04