Художника П. Д. Мартиновича зараховують до кола «великих майстрів реалістичного мистецтва другої половини ХІХ ст., таких як М. Пимоненко, С. Васильківський, С. Світославський, О. Сластьон, К. Костанді, П. Левченко [2, С. 79]». Народився Порфирій Денисович 25 лютого (07 березня за новим стилем) 1856 р. в с. Костянтинівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Він був сином секретаря повітового суду. Ще дитиною виявив художні здібності. Бажання професійно навчатися малюванню привело юного Порфирія до Санкт–Петербургу, де 1873 р. він успішно склав вступний екзамен в Академію мистецтв.
Уявлення про талант художника можна скласти вже завдяки його раннім роботам. Привертає увагу, наприклад, автопортрет молодого П. Мартиновича (див. світлину), який він виконав для свого друга М. Бруні. Впадають в око специфічні елементи зовнішності митця – його нетипова для 1870-х рр. зачіска та «гоголівський» ніс, через які Мартинович неодноразово наражався на глузування столичних мешканців.
Порфирій Денисович був знайомий з багатьма представниками українських мистецьких кіл. Одного разу художник Опанас Сластьон та письменниця Ольга Косач (Олена Пчілка) вирішили провідати Мартиновича у Вереміївці, де він відпочивав під час літніх канікул. Тоді це село належало до Золотоніського повіту Полтавської губернії. Дорога з Києва була виснажливою, подорожні дісталися Вереміївки пізно вночі й пішли шукати свого друга. В одній з хат ще світився вогник і лунали весільні пісні. Мандрівники зайшли у двір і попростували до сіней. Зазирнувши до кімнати, Сластьон побачив наступну картину: «молодиця у високому вереміївському парчевому очіпку й у плахті, ніби напідпитку, співала й танцювала, а друга товста баба ще голосніше допомагала їй. Старий з косою дяк і собі не відставав від них… Вони так були захоплені своєю гульнею, що зразу не звернули на нас ніякої уваги, а далі остовпіли вони від несподіванки, та й ми. Несподівано молодиця, сміючись, звернулась до мене і радісно промовила:
Ой, Опанасенку, де це ти взявся? Як ти сюди попав? А онде й Ольга Петровна! Ну, дивіться, так це ви мабуть із Києва? Здрастуйте, здрастуйте, входьте в хату, а ми це проти празника загуляли трохи, та й той…
Не було сумніву – молодиця та була П. Мартинович [C. 101]».
Художник здобув славу неперевершеного майстра психологічного портрету, завдяки таким роботам: «Портрет селянина Микити Білобородька» (1876 р.), «Портрет Єгорова, учня Академії мистецтв» (1878 р.), «Портрет Крамської» (1878-1879 рр.).
Багаторічна праця Порфирія Денисовича була належним чином пошанована 1903 р., коли в Полтаві відбувалися святкування з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Петровичу Котляревському. Тоді спільними зусиллями земців та представників мистецької громади було організовано «Першу українську художню виставку», влаштовану в музеї Полтавського губернського земства.
З-поміж робіт Васильківського, Сластьона, Кричевського, Позена особливо виділялися 13 ілюстрацій до «Енеїди», створені Мартиновичем. У місцевому театрі мав відбутися музичний ранок, де за допомогою «чарівного ліхтаря» (апарата для проєкції зображень) демонстрували роботи Порфирія Денисовича (див. світлину). Особливо сподобалася присутнім ілюстрація до рядків:
«Еней матню в кулак прибравши
І не до соли примовлявши,
Садив крутенько гайдука…»
(Цит. за: Котляревський І. Енеїда / Іван Котляревський. – К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1970. – С. 18).
Захоплені переглядом запропонованих ілюстрацій, присутні поціновувачі мистецтва підвелися з місць та оплесками вітали художника. Мартинович уклінно подякував зібранню за високу оцінку. На жаль, тяжка багаторічна хвороба завадила художникові на повну потужність розкрити свій мистецький потенціал [2, С. 80]. У зрілому віці він займався збиранням етнографічних матеріалів, робив дрібні замальовки народного побуту.
Помер художник 1933 р. в Краснограді Харківської області.
Джерела та література:
Котляревський І. Енеїда / Іван Котляревський. – К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1970. – 300 с.
Немцова В.С. О творчестве художника Порфирия Денисовича Мартыновича / В.С. Немцова // Вісник ХДАДМ. – 2007. – № 8. – С. 78-87.
Сластьон О. Мартинович. Спогади О. Сластьона. / Опанас Сластьон. – Харків: Кооперативне видавництво «Рух», 1931. – 176 с.
Підготувала Олена Замура, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
