Вода, у тебе нема ні смаку, ні кольору, ні запаху,
тебе неможливо описати, тобою втішаються,
не відаючи, що ти таке. Не можна сказати,
що ти необхідна для життя: ти – саме життя…
Ти найбільше багатство на світі.
Антуан де Сент-Екзюпері

Цілющі властивості води здавна відмічали наші пращури. Довгий час на Полтавщині природні водойми були головним джерелом водопостачання, а їх стан – показником здоров’я населення. Дуже часто заболочені території, які залишалися єдиним джерелом питної води на місцевості, ставали вогнищем серйозних епідемій. Болотні угіддя Полтавської губернії розподілялися нерівномірно: показник заболоченості зростав зі сходу на захід. Проблема заболоченості та пов’язаних із нею захворювань існувала майже у всіх повітах західної частини краю. Зокрема, гласний Лубенської повітової земської управи І. М. Леонтович на губернському зібранні 1895 року відзначав, що в Лубенському повіті є «місця, де тиф і лихоманки є досить поширеними. Підтвердженням цього є надмірне використання лікарями хінни для боротьби із захворюваннями населення». В Оржицькій волості один лікар використовував хінни в п’ять разів більше, ніж інші, що свідчило про надмірний розвиток інфекційних захворювань у тамтешній місцевості. Неподалік містечка Варва в межах Прилуцького повіту ще в 70-х роках ХІХ ст., внаслідок зсуву ґрунту, була порушена течія річки Удай, надмірне заболочення території негативно позначилось на здоров'ї людей. Комітет громадського здоров'я фіксував розвиток серйозних епідемій неподалік села Бодаква Лохвицького повіту.

У 80-х роках ХІХ ст. Полтавське губернське земство почало активно проводити заходи із осушення боліт, спрямовані на покращення стану водойм та розвиток сільського господарства краю. Першими кроками в осушувальній діяльності стали усунення “локальних” причин, що призводили до заболоченості території. Серед них: водяні млини, “язи” для ловлі риби, природні фактори, що спричиняли зміну русла річок тощо. Місцеві жителі самотужки боролися з «роботою» водяних млинів. Серед заходів, що проводило населення: викуп млинів, виплата компенсацій за їх бездіяльність, силова руйнація відповідних конструкцій тощо. Після подібних втручань спостерігалося поліпшення стану водойм. Зокрема, на річці Оржиці вода втратила “мутний” колір та неприємний запах і почала активно використовуватися як питна місцевим населенням.

Заходи Полтавського губернського земства з осушення боліт сприяли розвиткові сільського господарства краю, покращенню загального стану водойм, що яскраво відобразилося на здоров'ї людей. Недаремно українське прислів’я говорить: «Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися».

І нині, коли маємо централізований водогін, не слід ані на хвилину забувати про раціональне використання водного ресурсу.

Пам’ятаємо! Питна вода ‒ вичерпний ресурс, це розкіш, яку ми повинні раціонально використовувати. Бережіть нашу воду, вчасно закручуйте крани, адже втрачена навіть крапля води комусь могла б врятувати життя.

Чистої питної води та міцного здоров’я всім нам !!!

Підготувала Олена Шиян, науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу природи ПКМ імені Василя Кричевського