Щедра полтавська земля. Скількох чудових синів і дочок надихнула вона.

Олександр Іванович Ковінька… Ім’я цього відомого майстра сміху ясними променями сяє з культурної скарбниці українського народу.

Народився він 13 лютого 1900 р. у селі Плоскому Решетилівського району на Полтавщині в селянській сім’ї. Закінчивши двокласне училище, дванадцятирічний хлопчик пішов у найми. У 1917 р. склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. У період УНР і громадянської війни бився з денікінцями, потрапив до них у полон, згодом вступив до Червоної армії, до речі, разом із В. Сосюрою, пізніше опинився в Українському війську Симона Петлюри. 1922 р. повернувся додому, працював секретарем сільради, вчився заочно в Полтавському інституті народної освіти. З 1928 р. – газетяр, фейлетоніст газети «Більшовик Полтавщини» (зараз «Зоря Полтавщини»).

Яскравий талант О. Ковіньки формувався під впливом Остапа Вишні, тож навіть його публіцистичні статті були сповнені гумору і самоіронії.

1934 р. Олександра Ковіньку заарештували як ворога народу, який нібито перебував у терористичній організації українських націоналістів. У 1947 р. був звільнений без права повернення в Україну. Жив у Якутії. 1950 р. знову арешт. Двадцять років, як один день, довелося страждати на магаданських копальнях. Страшенно потерпав і від холоду, і від голоду, і від зневаги охоронців, але не зламався. Вдалося вижити, дякуючи генам гумору. Як не було гірко, а він сміхом та дотепним словом підтримував себе і своїх однотабірників.

Сама зовнішність Олександра Івановича наводила на думку, що його добре пошарпало життя. Високий, худорлявий, замолоду, видно, сильний чоловік, він не мав на голові волосся. Брів теж не було − лише надбрівні дуги. Це наслідок тривалої нелікованої цинги.

Під час хрущовської відлиги (1956 р.) О. І. Ковінька був повністю реабілітований і повернувся на полтавську землю. У рідному краї, на Україні, його радо і щиро зустрічали, разом із ним весело сміялись, просили прочитати ту чи іншу гумористичну мініатюру. Жодному артисту не вдавалося так дотепно і вправно впоратися з цим. Коли Олександр Ковінька читав свої гумористичні перлини, то тиша в залах, де проходили зустрічі письменника, раз по раз переривалися вибухами сміху.

У Полтаві Ковінька відразу включився в суспільне життя міста, області й України. Щороку з’являлися його нові твори. А періодичні видання одне поперед одного запрошували автора написати для них щось смішненько-іронічне. Але Олександр Іванович завжди віддавав перевагу своїй рідній газеті «Зоря Полтавщини». Не було такого місяця, щоб на її сторінках не друкувалися твори Ковіньки.

В цій же газеті була започаткована сторінка, яка називалася «Вишнева Ковінька». Назва сторінки дуже вдало поєднувала прізвища двох відомих українських сатириків – Вишні і Ковіньки. Рубрика була надзвичайно популярна у читачів і надрукуватися в ній позаштатним авторам було досить нелегко.

Ковінька постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», у багатьох газетах. Разом із полтавськими письменниками виїжджав з виступами на заводи, фабрики, в колгоспи, радгоспи, учбові заклади, ніколи не відмовлявся від такого спілкування зі своїми читачами, шанувальниками таланту письменника-гумориста.. Його оповідання, гуморески й фейлетони з народного життя: «Новели про химери», «Коти і котячі хвости», «Як мене купали і сповивали», «Смішне пригинає, смішне й виправляє» які читалися неквапливою полтавською говіркою автора. Публіка слухала дуже уважно, весело сміялася кожному смішному слову, дотепному народному вислову. Його довго не відпускали зі сцени чи трибуни.

У буденному житті письменник-гуморист був зовсім не балакучий: думав щось своє, на запитання відповідав стисло. Його темперамент оповідача мабуть повністю реалізовувався на папері.

Неодноразово обирався депутатом міської та обласної рад. На засіданнях сесій він завжди говорив виважено, вносив слушні пропозиції. Але навіть у цих його виступах відчувався легкий гумор, а то й сарказм. Очевидцям не один раз довелося спостерігати, як сповнений зал пожвавлювався і уважно слухав виступ депутата, письменника-гумориста.

Олександр Іванович Ковінька був великим шанувальником Полтавського краєзнавчого музею, вірним і щирим його другом, завжди бажаним відвідувачем. Науковці відділу радянського суспільства (зараз науково-дослідний відділ новітньої історії) зібрали комплекс документів О. І. Ковіньки, які висвітлюють його літературну діяльність. Серед них: вітальні адреси з нагоди ювілеїв редакцій журналів «Україна», «Перець», газет «Літературна Україна» і «Зоря Полтавщини», письменників Полтави, Харкова з власноручними підписами літераторів, української дитячої письменниці Інни Кульської, одеського письменника-гумориста Володимира Івановича; почесні грамоти Полтавського обкому КП України та обласної ради депутатів трудящих; подарунки (дерев’яні тарілі , вишитий рушник) та афіші. Також у фондах музею зберігається добірка творів О. Ковіньки з дарчими написами рукою автора.

25 липня 1985 р. Олександра Івановича Ковіньки не стало.

В пам’яті полтавців О. І. Ковінька залишився завжди щиро усміхненим, бо навіть тоді, коли він крокував порожньою вулицею і довкола нікого не було, все одно привітна усмішка залишалася з ним. Талановитий творець сміху, який протягом багатьох років дошкуляв різного роду пройдисвітам, веселив широкий читацький загал. І стає прикро, що сьогодні його твори не з’являються на сторінках газет, не звучать по радіо і з телеекранів.

А його творчість стала б у нагоді і у наші непрості часи.

Наталія Шумейко – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.