Ця сторінка нашої минувшини знайшла своє відображення в літературних творах українських письменників різних часів. Серед них чільне місце займає постать Володимира Кириловича Малика. Автор пригодницьких та історичних романів народився 21 лютого 1921 р. у селі Новосілки Макаріївського району, що на Київщині. З 1953 р. жив і творив у тисячолітніх Лубнах. З Полтавщиною були пов’язані найплідніші роки творчості Володимира Малика, спочатку вчительської, згодом письменницької. Лубенці називали Володимира Кириловича своїм земляком, бо, напевно, ніхто так старанно і ретельно не вивчав історичне минуле Посульського краю. Ще в давніх літописах про нього говорилося, як про одну з оборонних ліній давньоруської держави. Тут дружини князів Київських громили половців, вели бої з монголо-татарськими полчищами.
Володимир Малик дуже відповідально ставився до написання творів на історичну тематику. Передусім вивчав і опрацьовував історичну літературу, документи, народні перекази, пісні та легенди. Заклопотаний щоденними шкільними справами він допізна засиджувався за своїм робочим столом, чаклуючи над долями історичних і вигаданих персонажів, над поворотами сюжету й перебігом історичних подій. Тільки згодом земляки дізналися, що скромний старанний учитель Лубенської школи № 2 Володимир Кирилович Сиченко і є той Володимир Малик, книжками якого зачитуються їхні діти. «Майже всі свої твори, найголовніші, написав я з однією метою – відновити самосвідомість народу, випрямити його духовний хребет, – писав Малик. – Я хотів показати наші корені. Русь – це ми, ми! Це Київська земля, це підмурок України. Хотілося хоч трохи розбудити, розтривожити той всенародний сон, щоб люди згадали своїх предків, свою історію, свою мову».
Одним із останніх історичних творів В. К. Малика був роман «Горить свіча» (1992 р.), в якому письменник з болем висвітлює трагічні події весни 1241 р., які на цілі століття перервали економічний, політичний та культурний розвиток українських земель. Тоді саме Батиєві полчища насунули на Київ і потім піддали місто нищівному руйнуванню. «І все-таки якась душа запалила у Святій Софії свічку, і вона горить», - так в одному лише символі автор роману подає образ майбутнього відродження розореної Батьківщини. Працюючи над книгою В. Малик звертався до багатьох історичних джерел, зокрема, Галицько-Волинського літопису, «Повісті про руйнування Рязані Батиєм», «Сказання про убієння в орді Михайла Чернігівського і його боярина Федора». Автор роману не лише розповів про падіння столиці, а й розкрив причини, що спричинили це лихо. При цьому письменник стверджував ідею про незнищенність українського народу, який відроджувався навіть на руїнах. За історичний роман «Горить свіча» Володимиру Малику присуджено міжнародну премію Григорія Сковороди.
Твори видатного лубенця часто порівнюють з кращими романами Ж. Верна, О. Дюма, Г. Сенкевича. А деякі з них, на думку літературознавців, навіть перевершують їх. Дякуючи творчості В. К. Малика, і сьогодні не тільки Україна а й увесь світ не перестає захоплюватись великою історією українського народу, мужністю і відвагою людей, які боролись за свободу рідної землі. Ніхто до Володимира Малика не зміг так інтригуюче й захоплено передати минуле України, з його колізіями, таємницями, пригодами. Цього року згідно з постановою Верховної Ради про пам’ятні дати й ювілеї сторіччя з дня народження відзначається на державному рівні Володимира Кириловича Малика.
Наталія Шумейко, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
