У житті дитини від колиски до юності вагоме місце займають ігри, розваги та іграшки. Українська народна іграшка має велику значущість як своєрідний атрибут дитинства, глибинний своєю символікою, простий у застосуванні та необхідний у дитячому віці, що є не тільки витвором мистецтва, окрасою й оберегом оселі, святковим подарунком, а й, безперечно, виступає об’єктом гри, виховання і розвитку дитини. Тематика, образи і зміст іграшок різних народів відображають особливості їхньої праці, побуту. Найбільш поширеною є українська глиняна іграшка – неперевершений витвір народного мистецтва. Вона супроводжує роботу гончарів із прадавніх часів.

Освоєння глини для створення необхідних ужиткових речей та будівельних матеріалів стало важливим етапом культурного розвитку людства. На цьому етапі з'явилися перші неутилітарні пластичні витвори, які стали прообразом майбутньої іграшки. Форми багатьох сучасних забавок залишилися майже незмінними з давніх часів. Змінилися функції − з культових на ігрові. Нині ж вони поступаються місцем художньо-естетичним та функціям раритетної речі.

Зараз колекція народної глиняної іграшки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського становить близько 600 одиниць, її основу складають вироби, що надійшли до музею у період формування збірки (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.).

Найбільш поширеними є свистунці. Найчастіше на Полтавщині зустрічаємо птахів, коників, баранців. Вони мають просту архаїчну форму, для якої характерні відсутність зайвої деталізації, підкреслення об'ємності та схематичності тулубів й узагальнено типізоване вирішення голів. Їхня функція ігрова та пізнавально-виховна. Іграшки з глини виготовлялися скрізь, де були гончарі. Найбільш відомий гончарний осередок Полтавщини − це Опішня. Саме для опішнянської − характерні рослинні орнаменти, хвилясті, прямі, ламані лінії, крапки, кружечки, мазки.

При виготовленні свистунцям надавався вигляд пустотілих фігурок (резонаторів) з отворами (свисткове пристосування у вигляді каналу для вдування повітря), що сприяло відтворенню звуку. Найпоширеніші у фондових зібраннях нашого музею: птахи (півник, пташка з пташенятами, курка та інші), звірі (коник, баранчик, поросятко, песик, козлик, коза, олень та інші), риби, дрібні скульптурки, частина яких – свистунці (жінка з качкою, жінка з куркою, бариня з дитиною, бариня з півнем, чоловік з палицею та інші), люди (бариня з дитиною, вершник на коні та інші), міфологічні герої (птах з трьома головами, коник з людською головою), предмети (глечик, у вушку якого отвір для дуття). Серед свистунців найбільш розповсюджена зооморфна та орнітоморфна тематика.

Наступним поширеним видом є монетка. Монетки – це мініатюрні зразки всіх видів гончарного посуду – горщиків, глечиків, макітерок, мисочок, тарілочок, вазочок, куманців, чашечок, горняток, чайничків, риночок тощо. У XIX ст. на ярмарку вона коштувала одну копійку, тобто за неї давали одну монетку. Звідси і назва виробів. Мініатюрні посудинки є моделями звичайного ужиткового посуду, вони повторюють особливості його форми та оздоблення. До їхнього створення гончарі ставилися з такою ж увагою та ретельністю, як і до виготовлення великих ужиткових форм. Декорували та розписували малі вироби так само сумлінно.

У зібранні музею представлені: мисочки, макітерки, поставці, риночки, глечички, горщечки, барильця, вазочки, супнички, тиквочки, кошики тощо. Це теракотові та полив'яні вироби. Поверхня посудинок найчастіше оздоблена ритованим орнаментом у вигляді концентричних горизонтальних ліній, найбільше використовуються полива світло-жовтого та зеленого кольорів.

Представлені також скульптури малих форм: у вигляді фігурок звірів, птахів, людей. За формою й образами вони перегукуються з свистунцями, проте відрізняються відсутністю отворів для дуття, що унеможливлює створення звуку.

Колекціонування народної іграшки в Україні розпочалося наприкінці ХІХ ст. у контексті розвитку етнографії та становлення музеїв. Її збирали та вивчали краєзнавці, етнографи, археологи, історики, митці.

Нині вироби гончарів стали музейними експонатами та окрасою приватних зібрань.

Збірка музею поповнюється і сьогодні та є цінним джерелом, що поглиблює знання про історію й художні особливості цього виду дрібної глиняної пластики. Авторська кераміка у колекції музею це – близько чотирьохсот виробів. Більшість з них – унікальні роботи, виконані відомими полтавськими майстрами: Іваном Біликом, Гаврилом та Миколою Пошивайлами, Василем Омеляненком, Михайлом Китришем, Олександрою Селюченко, Ганною Діденко, Анастасією Білик-Пошивайло та сучасними майстрами – Дмитром та Любов’ю Громовими, Надією Дубинкою, Іриною Чабан.

У роботах зазначених авторів виділяється художня специфіка народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, роботи окремих майстрів мають типологічні схожості і відмінності. Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.

Підготувала Марина Кондратенко, завідувач відділу ПКМВК